"Диво" Загребельний. Образ Ярослава Мудрого, характер, життя та самотність
27 травня 2025 р."Диво" Загребельний характеристика Ярослава Мудрого наведена в цій статті. П. Загребельний показує Ярослава Мудрого ще з дитинства, який ріс, ніби вовченя, був упертим, а в дорослому житті цілеспрямованим.
Паспорт твору
Автор: Павло Загребельний
Твір: "Диво"
Жанр: історичний роман
Головний герой: Ярослав Мудрий
Тип образу: історична постать, правитель-державотворець
Характер Ярослава з дитинства
П. Загребельний показує Ярослава Мудрого ще з дитинства, який ріс, ніби вовченя, був упертим, а в дорослому житті цілеспрямованим:
«Так відтоді й затямив собі: треба бути впертим в усякому ділі — і в зненависті, в любові, та навіть у дріб'язку».
Особливо автор наголошує, що Ярославові нічого в житті не давалося просто. І подолання комплексу неповноцінності, і шлях до влади, і бажання бути завжди на виду — усе це мало якусь внутрішню силу.
Особисте життя та самотність
А особисте життя теж не тішило Ярослава Мудрого. Не мав князь і друзів.
І все ж він знаходив утіху в тому, що робив для розквіту своєї держави:
• Примножував її багатства
• Виводив Русь на рівень європейський
• Дбав про державні справи
Загребельний показує свого героя як звичайну людину, яка має слабкості, недоліки; часом Ярослав Мудрий був жорстоким, самовпевненим, для нього був «раніш закон, а потім благодать».
Еволюція характеру: від князя до кесаря
Від обмеженої князівської демократичності Ярослав приходить до абсолютної самотності. Проголосивши себе кесарем, він вознісся в гордині, вважаючи, що для нього тепер всі «живі — мертві», бо вони залежать від нього, а не він од них.
Ідея безмежної влади пригасила, а потім й убила в ньому все людяне:
• Знищено беззахисного язичницького святого
• Переслідується позашлюбна дочка
• Загинув Сивоок, ім'я якого велено вилучити з літопису
Рефрен «Роби задумане», який спочатку сприймався як утвердження творчої діяльності, тепер набирає зловісного смислу, бо ідея державності перетворилася в ідею самодержавства.
Внутрішні суперечності героя
І водночас П. Загребельний показує, що ніщо людське не було чужим для Ярослава:
«…Жив останні місяці в душевному сум'ятті, відчував розтерзаність в серці».
Бо Забава, це його «приголомшливе чудо», відкрила йому такі джерела ніжності, краси й не скованої умовностями гідності, що хвилями затьмарювала його честолюбні заміри.
Та князівство стало на заваді людяності Ярослава, який любив свою землю, особливо гостро відчуваючи пору «…занурення пущі в зимовий сон».
Ставлення до народу
Ярослав не хотів і боявся бачити на землі скупчених в одне ратаїв, уважаючи, що всілякі там хлібороби, як і ковалі та кожум'яки, не здатні думати, а тим більше — творити державу.
Уже будучи великим князем київським, міркував:
«Простий люд байдужий до влади. Вона йому ні до чого. Він би й державної гідності та незалежності не мав, аби не князь. Тож хай буде вдячний князеві».
І добре розумів, що закляте коло самотності оточує правителя, «…тільки підлабузник вповзає туди на череві».
Релігійні роздуми та сумніви
У дискусії зі святим язичником князь уперто відстоює нову віру, яка виводить Русь у широкий світ. Але в той же час розуміє, що заради християнства було нищено й плюндровано душі свого народу.
«Може, в піснях і віруваннях давньої Русі,— міркував Ярослав при спогляданні собору й народу, що клопотався біля нього,— ховалася та чистота й міць, яка мала прийти на зміну тому світові, що на його березі конала, мов здихаюче чудо-юдо, Візантія?»
Та згодом відкидає цю думку заради, як він гадає, вищих інтересів: «Невлаштованість людська його мало обходила. Дбав і не за себе — за державу».
Фінал образу: самотність влади
Логіка характеру привела автора до розуміння, що Ярослав, зрештою, повинен був перед помазанням на кесаря заперечити цю думку й визнати: «Зберігаючи державу, зберіг себе».
Якщо князеві спочатку гадалося, що держава над усе, то кесареві годилося думати, як і всім монархам, що він — це держава.
Досягнувши безмежної влади, Ярослав став самотнім, душа його перетворилася на пустку. Могуття влади не могло приборкати прагнення людей до волі, що й довела втечею дочка Забави.
П. Загребельний у змалюванні Ярослава знайшов добру міру поєднання «державно-історичного» та «людського», показавши трагедію правителя, який заради держави втратив людяність.