Цитати з роману «Місто» Підмогильного. Філософські роздуми та характеристика героїв
24 травня 2025 р.Роман «Місто» Валеряна Підмогильного насичений глибокими філософськими роздумами та яскравими афористичними висловами. Цитати з твору розкривають психологію героїв, авторське бачення життя та соціальні проблеми епохи.
Філософські роздуми про життя
Підмогильний вкладає в уста своїх героїв глибокі філософські думки про сенс буття, щастя та людську долю:
«Може, все життя — тільки неспинний потяг, що ніякий машиніст не в силі змінити напрямку його руху по призначених рейках між відомими, сірими станціями?»
Ця метафора поїзда відображає фаталістичне бачення людського життя як запрограмованого шляху без можливості вибору власної долі.
«Життя — це широкомовна, галаслива лотерея з барвистими афішами, запаморочливими плакатами й досконалою рекламою, що провіщає надзвичайні виграші, делікатно замовчуючи, що на один щасливий білет припадають тисячі порожніх тонісіньких квитків»
Автор іронічно порівнює життя з лотереєю, підкреслюючи ілюзорність надій на щастя та успіх.
Парадокс щастя та знання
Одним з найглибших філософських пасажів роману є роздум про природу щастя:
«Щасливі все-таки нагадують хворих і потребують обережного поводження. Щастя врешті-решт — це недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного обчислення обставин і неповного знання про речі. Гострий зір таке саме лихо, що й сліпота, й найнещасніші люди — астрономи, що на ясному сонці бачать прикрі плямки»
Ця цитата розкриває трагічний парадокс: чим більше людина знає про світ, тим менше у неї підстав для щастя. Знання стає тягарем, а невігластво — блаженством.
Молодість та ілюзії
Підмогильний майстерно передає психологію молодого покоління:
«Молодості властивий порив, мрії про надзвичайні вчинки та славу, хоч із тисячі цього доходить звичайно один. Проте коли б показати юнакові зразу його дальшу правдиву долю, він прагнути перестав би, все послав би під три чорти й у босяки пішов би. Виходить, омани конче потрібні!»
Автор констатує життєву необхідність ілюзій для молодих людей — без них неможливе прагнення до досягнення цілей.
Літературне середовище та творчість
Роман містить іронічні спостереження про літературне життя:
«Літературне життя починається за достатньої наявності людей, здібних про літературу весь час розмовляти»
«Неавторитетні думки, хоч би й найрозумніші, викликають недовіру, а з визнаних уст і дурниці збирають хвалу»
Ці цитати саркастично характеризують псевдоінтелектуальне середовище, де важливіші репутація та авторитет, ніж справжня цінність ідей.
Цинізм та розчарування
У романі звучать песимістичні думки про кохання та стосунки:
«Любов — це довге алгебрійне завдання, де після всіх зусиль, розкривши дужки, дістаєш нуль»
«Вогонь любові запашний тільки мить! Потім на ньому починають варити борщ»
Ці метафори передають розчарування в коханні, зведення романтичних почуттів до прозаїчного побуту.
Соціальна критика
Підмогильний гостро критикує соціальні явища свого часу:
«Невже вічна доля села — бути тупим, обмеженим рабом, що продається за посади й харчі, втрачаючи не тільки мету, а й людську гідність?»
Ця цитата відображає критику корупції та моральної деградації суспільства.
«Усі наші аероплани, радіо й задушливі гази — нікчемний дріб'язок проти втраченої надії на рай»
Автор протиставляє технічний прогрес духовному занепаду людства.
Психологія творчого процесу
Роман містить цікаві спостереження про природу творчості:
«З двох одне: або ви здібний, тоді підтримка вам непотрібна, або ви нездара, тоді вона вам не допоможе»
Ця категорична думка відображає безкомпромісний підхід до оцінки талантів.
«Найгірша помилка — уважати неминуче за доцільне»
Цитата закликає не сприймати обставини як фатальну неминучість, боротися проти несправедливості.
Метафори міського життя
Особливе місце в романі займають образи міста:
«Весну в місті несуть не ластівки, а бендюжники, що починають довбати на вулицях злеглий сніг, вантажити його на санки й вивозити геть, де він може танути без шкоди для міського добробуту»
Ця іронічна метафора підкреслює штучність міського життя, відірваність від природних циклів.
Характеристика Степана Радченка
Цитати розкривають внутрішній світ головного героя:
«Його вибаганки були невичерпні, фантазія невтомна, самозакоханя непереможне. Він тримав у руках чарівний камінь, що, міняючись і палаючи, показує всі дива землі. І той камінь був він сам»
Ця цитата характеризує Степана як самозакоханого мрійника, який живе в світі власних ілюзій.
«Природа не обдарувала Степана співучою здібністю його народу, і він знову був чужий серед цієї громади»
Підкреслюється відчуженість героя від народних традицій та культури.
Втрата ілюзій
Поступова втрата ілюзій головним героєм відображена в кількох ключових цитатах:
«Хлопець здивовано відійшов і озирнувся навкруги оком бурлаки, що до рідного краю прибився після блукань, і нічого не знайшов того, що був полишив, побачив усе зміненим і таким від спогадів далеким»
Ця цитата передає трагічне усвідомлення неможливості повернення до минулого.
«Тяжкий сум опановував його, бо ця руїна наочно нагадувала йому безглуздя його власного життя, бо спустошеність серця позначилась і на хаті»
Зовнішнє занепад відображає внутрішню кризу героя.
Філософія вибору та свободи
Роман порушує питання особистої свободи:
«Різниця між людиною та рослиною полягає, кажуть, у тім, що людині вільно пересуватись. Але чи вільно людині користуватись цією властивістю? Хіба не прикуті ми до міст, сіл, посад? Якщо ти завтра не можеш кудись поїхати — ти раб»
Ця цитата ставить під сумнів уявлення про людську свободу в сучасному суспільстві.
Художнє значення цитат
Цитати з роману «Місто» демонструють:
• Глибокий психологізм та філософічність думки Підмогильного
• Майстерність афористичного вислову
• Поєднання іронії та трагізму
• Соціальну гостроту та критичність
• Актуальність проблем, порушених автором
Роман залишається одним з найяскравіших зразків української прози ХХ століття, а його цитати — джерелом глибоких роздумів про людську природу та суспільство.