Образ міста в романі "Місто" Підмогильного. Київ очима селянина Степана Радченка
24 травня 2025 р.Роман Валер'яна Підмогильного «Місто» (1928) майстерно розкриває протистояння між селом і містом через особистий досвід головного героя. Київ постає в романі не просто як географічне місце, а як складний соціально-психологічний феномен, що формує долю людини.
Київ — мрія та реальність селянського юнака
Степан Радченко приїжджає до Києва з великими надіями та амбіціями. Місто для нього — це символ освіти, культури, можливостей для самореалізації:
«Київ! Це те велике місто, куди він їде учитись і жити. Це те нове, що він мусить у нього ввійти, щоб осягнути свою здавна викохувану мрію»
Герой сподівається, що його активна участь у революції та діяльність у селі забезпечать йому гідне місце в столиці. Однак реальність виявляється суворішою за очікування.
Перша ознака великого міста — анонімність
Найболючішим відкриттям для Степана стає усвідомлення власної незначності серед натовпу:
«він один серед сотні»
Перша ознака великого міста — це велика маса людей, серед яких губиться індивідуальність. Байдужість чиновників, їх здатність «не помічати» особистості глибоко вражають героя.
У селі Степан був активістом, мав повагу та вплив. У Києві ж «якийсь крамар, тонконоге нікчемство, має право загнати його в хлів» — саме там, поруч із коровами, була перша оселя героя в столиці.
Місто вночі — спокуса та відчуження
Вперше побачивши нічний Київ, Степан був вражений його розкішшю:
«О ненажерне місто!» — робить висновок герой.
Контраст із селом разючий: там вночі панують темрява й тиша, тоді як у Києві вирує життя, наповнене гамірним натовпом людей, гуркотом машин, дзвінками трамваїв. Ця штучна активність народжує у серці селянина ворожість до безжурного життя міщан.
Духовна порожнеча міських мешканців
Степана обурює духовна порожнеча міського населення:
«Чи можна припустити, що їм у серці живе ідея?..» — з огидою думає він про міщан.
Герой вірить, що місто можна змінити завдяки «свіжій крові села». Тисячі селян приходять до міста, і хоч живуть у скрутних умовах, але працюють із терпінням, властивим сільським жителям.
На першому іспиті Степан обирає тему «Змичка міста й села», переконаний у необхідності синтезу міської культури та сільських цінностей.
Штучність міського життя
Підмогильний майстерно показує неприродність міського способу життя. Особливо вражає спостереження про весну в місті:
«Весну в місті несуть не ластівки, а бендюжники, що починають довбати на вулицях злеглий сніг, вантажити його на санки й вивозити геть, де він може танути без шкоди для міського добробуту»
Тонка іронія у словах «може танути» підкреслює всемогутність міських правил. Весна в місті оголює мертвий брук «замість сподіваного зела».
Для Степана, у якого «в плоть і кров ввійшов дух вогкої ріллі», місто являє собою «страшне погноблення природи». Навіть дерева на вулицях здаються йому ув'язненими «як дивовижні тварини по звіринцях».
Поглинання особистості містом
Поступово місто змінює Степана, підпорядковуючи його своїм законам:
«Місто закрутило мене» — зізнається герой.
Здавалося б, він досяг успіху: став відомим, отримав матеріальні блага. Але справжнього щастя немає. Степан заздрить своєму другові Левкові, який «зумів не змінитись, лишитись тотожним через роки».
У розмові з давнім другом Степан зізнається: «Ех, Левко, чуже тут усе — і люди, і життя». Ця фраза підсумовує трагедію інтелігента, що втратив зв'язок із своїм корінням.
Філософський підтекст образу міста
Підмогильний не просто критикує місто — він показує складність вибору між традицією та прогресом. Місто дає освіту та культуру, але вимагає відмови від природної сутності.
Автор натякає на можливе розв'язання проблеми через філософію Григорія Сковороди: «не зраджувати своєї природи, свого покликання».
Ідеальним варіантом було б повернення Степана в рідні степи з багажем столичної освіти та культури. Тоді він міг би бути щасливим, не терзаючись «несправжніми досягненнями».
Місто як художній символ
У романі Підмогильного місто функціонує як багатовимірний символ:
Позитивні аспекти:
Негативні аспекти:
Сучасність проблематики
Проблема, порушена Підмогильним, залишається актуальною і сьогодні. Тисячі молодих людей і нині їдуть до великих міст у пошуках кращого життя, стикаючись із подібними викликами.
Письменник показав, що справжнє щастя полягає не в зовнішніх досягненнях, а у відповідності власній природі та збереженні духовних цінностей.
Роман «Місто» — це не стільки критика урбанізації, скільки заклик до гармонійного поєднання прогресу з традиційними цінностями, культури з природністю, особистих амбіцій із суспільним благом.