"Огненне коло" Багряний сюжет
27 травня 2025 р.«Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами» — роман І. Багряного про битву під Бродами влітку 1944 р., написаний і виданий у Німеччині в 1953 р.
Паспорт твору
Автор: Іван Багряний
Повна назва: «Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами»
Жанр: роман
Рік написання: 1953
Місце видання: Німеччина
Тема: битва під Бродами влітку 1944 р.
Ідея: показ трагедії цілого покоління, складної долі «розщепленого» народу
Характер сюжету
Сюжет роману має хронікальний характер. Багряний детально аналізує й розмірковує над подіями, складною долею України у круговерті нових визвольних змагань, причинами поразки і протистояння в українському таборі.
У центрі подій — українські юнаки, «щойно зрекрутовані», сповнені надій і життєвого оптимізму, «жадоби подвигу в ім'я любові», Батьківщини. «Це все молодь, зелена-зеленісінька, цвіт землі галицької й не галицької, цвіт землі української…»
Головні герої
Петро Сміян — головний герой, командир батареї важкої артилерії. Разом зі своїм юним товаришем героїчно б'ється з жорстоким ворогом, з останніх сил намагаючись вирватися з оточення.
Роман Пелех — синьоокий мрійник із Дрогобича, юний товариш Петра Сміяна. Разом вони втрачають побратимів, перебуваючи у стані крайнього фізичного й психологічного напруження.
Ата — кохана дівчина Петра, яка несподівано виявляється серед екіпажу ворожого танка.
Розвиток сюжету
Це романтики, до яких поступово приходить прозріння. Оптимізм змінює гіркота усвідомлення безперспективності союзу з іноземними військами в боротьбі за незалежність.
«Хто був на війні, той знає, яке самопочуття у тих, що вперше йдуть назустріч громам і спалахам війни, назустріч смерті. У відповідь на далекі громи артилерійської канонади десь за обріями серце завмирає і одривається зі свого місця, ниє і скімлить душа, а жадоба жити криком кричить з усіх клітин людського єства…»
Кульмінація та прозріння
У головах українських хлопців з дивізії «Галичина» зароджується сумнів щодо моральної сили ворога, який теж захищає свою землю. З'являється непереборне бажання побачити очі ворога.
Довгоочікуване прозріння головного героя настає, коли Петро серед екіпажу підбитого ним ворожого танка впізнає свою кохану дівчину Ату: «ворогом» виявилась найрідніша людина.
«Так ось він, „в о р о г"!..» — з жахом усвідомлює герой, утікаючи «від того, від чого не можна втекти».
Ідейне звучання
Автору вдалося реалістично зобразити трагедію цілого покоління, складну долю «розщепленого» народу, який став заручником у протистоянні двох тоталітарних режимів.
«Минуть десятиліття, і ми воскреснемо в народній пам'яті… Нас тут так багато лягло, а ще немало ляже кістьми, що цей шматок землі української і ці дні, затягнуті димом і нашими воплями, лишаться в віках, як українські ще одні Термопіли…» — говорить герой Багряного.
Роман показує трагічність ситуації, коли українці змушені воювати один проти одного, перебуваючи по різні боки фронту.