Борис Антоненко-Давидович народився 5 серпня 1899 року в передмісті Засуллі, що біля міста Ромен. Виховувався в сім'ї робітника-залізничника. Після смерті батька спочатку продовжив навчання, а потім, захоплений ідеями українського національного відродження, вступив до Київського університету. Його студентські роки були наповнені активною участю в революційному русі, організації культурних і освітніх заходів для місцевого населення. З початком 1920-х виявив себе як талановитий письменник і публіцист. Антоненко-Давидович написав численні оповідання й невеликі романи, які відзначаються глибоким психологізмом та зображенням складних історичних реалій. Його творчість висвітлює боротьбу українського народу за свої права та свободу, а також важливість культурної самобутності.

У 1930-х роки письменник стикається з репресіями радянської влади, його арештовано та заслано на довгі роки. Він провів у концтаборах майже два десятиліття, проте незламний дух і любов до України допомогли йому не втратити віри в краще майбутнє. Повернувшись на волю у 1957 році, Антоненко-Давидович знову взявся за літературну діяльність. Він продовжив писати твори, які відображали його глибоке розуміння історії та культури України. З-під пера письменника вийшло багато важливих робіт, що стали внеском у розвиток української літератури. Борис Антоненко-Давидович помер у Києві на початку 1980-х років, залишивши по собі багату спадщину, яка й досі живе в серцях вдячних читачів.