Леонід Маркович Мосендз народився 20 вересня 1897 в Могиліві-Подільському, Вінницька область, у родині державного урядовця. Закінчив учительську семінарію в Вінниці, далі перебував у російській армії під час Першої світової війни, а потім вступив до військ УНР. Після поразки УНР емігрував, переїхавши до Чехословаччини, де закінчив гімназію та отримав диплом інженера-технолога. Працював у лабораторіях та викладав в Українській господарській академії.

У своїй літературній діяльності Мосендз відомий за поемами "Вічний корабель", "Канітферштан", "Волинський рік", а також за новелами і оповіданнями, серед яких "Засів", "Людина покірна", "Відплата". Його незавершений роман "Останній пророк" було випущено посмертно у 1960 році. Також відомий своїми публіцистичними та перекладацькими роботами.

Леонід Мосендз помер 14 жовтня 1948 року у Бльоне, Швейцарія, і був похований там же. Його творчість отримала відзнаку і високу оцінку від сучасників, у тому числі і від Дмитра Донцова, який назвав його одним з найкращих українських новелістів.