Віктор Платонович Петров (10 жовтня 1894, Катеринослав—8 червня 1969 Київ) – український письменник, філософ, соціальний антрополог, літературний критик, археолог, історик і культуролог. Писав також під псевдонімами В. Домонтович та Віктор Бер. Разом з Валеріаном Підмогильним, Петров започаткував жанр українського інтелектуального роману, а також жанр романізованої біографії.

Віктор Петров народився 10 жовтня 1894 р. в Катеринославі в родині священика. Дитинство Петрова пройшло в Одесі. В 1913 р. він закінчив Холмську чоловічу гімназію, а в 1918 р. історико-філологічний факультет Київського університету. Одним з його викладачів, який справив вплив на Петрова був Володимир Перетц. Петров отримав срібну медаль за свою дипломну роботу «Н. М. Языков, поэт пушкинской плеяды. Жизнь и творчество» і залишився в університеті як професорський стипендіат (1917-1920). Пізніше Петров працював в Етнографічній комісії Української Академії наук. Разом з Андрієм Лободою був редактором Етнографічного вісника (1925-1929) та головою Етнографічної комісії (1927-1933). В 1920-ті роки Петров належав до кола неокласиків.

Псевдоніми: Художні твори Петров підписував як В. Домонтович. За власним визнанням автора він «знайшов це прізвище в українських документах литовського періоду». Писав свої філософські твори під псевдонімом – Віктор Бер.

Літературна діяльність: Петров був близьким до групи неокласиків в 20-ті роки. Саме в цей час він написав більшість своїх художніх творів під псевдонімом В. Домонтовича. Твори Петрова в багатьох аспектах перекликаються з ідеями екзистенціалістів. Особлівістю творів В. Домонтовича є їхній прихований інтелектуалізм та парадоксальність.

Розвідницька діяльність: Біографія Петрова цікава тим, що, судячи з усього, він починаючи з 30-х років співпрацював з радянською розвідкою. Під час сталінських репресій Петров продовжував працювати науковцем в той час, як його колишні колеги неокласики були заарештовані.