Феофан Прокопович (Єлеазар) (18 червня 1681 — 19 вересня 1736) — український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький, народився у Києві 7 червня 1681 року у родині крамаря Церейського. Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму.

Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її закінчення, Єлеазар став студентом Києво-Могилянського колегіуму, де вивчав церковнослов’янську, грецьку та латинську мови, а також твори європейських філософів. Після своєї освіти у Володимир-Волинському уніатському колегіумі він став префектом Києво-Могилянської академії та викладачем риторики, піїтики та філософії.

У 1716 році Феофан переїхав до Петербурга за бажанням Петра I, а у 1718 році був призначений єпископом Псковським і Нарвським. Протягом свого життя він був активним діячем в духовній, політичній та науковій сферах. Бувши архієпископом новгородським, він узяв участь в організації Російської Академії наук, а пізніше став наближеним до царського двору.

Феофан Прокопович помер 19 вересня 1736 року у Новгороді і похований у Софійському соборі. Він залишив по собі величезне творчий доробок у галузях риторики, логіки, фізики, математики, етики, теології тощо, які були відомі й популярні не лише в український, але й в європейський культурних колах.