Юрій Володимирович Шевельов (справжнє прізвище — Шнайдер; 17 грудня 1908, Харків — 12 квітня 2002, Нью-Йорк) — видатний український мовознавець, літературознавець, критик та історик мови, який зробив неоціненний внесок у дослідження української мови та її культурного розвитку.

Народився в родині етнічних німців. Його батько, генерал-майор російської імператорської армії Володимир Шнайдер, змінив прізвище на Шевельов під час Першої світової війни. Мати, Варвара Медер, у подальшому змінила місце народження сина в документах, щоб унеможливити перевірку соціального походження більшовицькою владою.

Шевельов здобув освіту в Харківському педагогічному інституті, де спеціалізувався на мовознавстві. Там же захистив кандидатську дисертацію та викладав. У 1941 році став завідувачем кафедри української філології Харківського університету. Під час німецької окупації дописував до місцевої газети «Нова Україна», хоча його діяльність була суто науковою, без ідеологічної прихильності до нацистів. Згодом переїхав до Львова, а потім до Німеччини, де захистив докторський ступінь в Українському вільному університеті.

Шевельов працював у Лундському університеті (Швеція), а з 1952 року — в Гарвардському університеті, де викладав українську та російську мови. Через конфлікт з Романом Якобсоном був змушений перейти до Колумбійського університету, де працював до 1977 року. У США став президентом Української Вільної Академії Наук, був членом Американського лінгвістичного товариства та Польського інституту мистецтв і науки.

Його наукова діяльність була зосереджена на історії української мови та її фонології. Найважливішими працями стали «Нарис сучасної української мови» (1951), «Передісторія слов'янської мови» (1965) і «Історична фонологія української мови» (1979), у якій він довів, що українська мова формувалася незалежно від російської. Він активно досліджував білоруську мову, виступав проти теорії «загальноруської єдності» Олексія Шахматова, наголошуючи на діалектному розмежуванні слов'янських мов ще в ранній період.

Шевельов був не лише мовознавцем, але й літературним критиком та театрознавцем. Він написав сотні рецензій на літературні твори, був редактором журналу «Сучасність», досліджував творчість Тичини, Котляревського, Шевченка. Вважав, що російська культура постійно намагалася впливати на українську, називаючи історію їхніх взаємин «великою і ще не закінченою війною». У своїй праці «Москва, Маросєйка» (1954) сформулював три основні загрози українському розвитку: Москва, український провінціалізм та комплекс Кочубеївщини.

Після здобуття Україною незалежності Шевельов неодноразово приїздив до рідного Харкова. Він був нагороджений Національною премією України імені Тараса Шевченка (2000), передав кошти на розбудову Української гімназії. Отримав почесні докторські ступені Альбертського, Лундського та Києво-Могилянської академії.

Помер 12 квітня 2002 року в Нью-Йорку, залишивши величезну наукову спадщину та глибокий слід в українському мовознавстві та літературознавстві. Його квартира в Харкові планується як музей, а його фундаментальні праці продовжують впливати на сучасне мовознавство та наукові дискусії.