Шумовиння днів

«Шумовиння днів» ніжна й поважна, комічна і гнітюча, чарівлива і незабутня історія кохання. Це казка епохи джазу, кумедна і в’їдлива водночас, сповнена щастя і трагічності, феєрична й повна розпачу. В цьому зухвалому творі Дюк Еллінґтон наче герой мультфільму, Жан-Поль Сартр бурлескна маріонетка, а смерть прибирає подоби білого латаття. Цей роман окреслює речі вічні й тріумфальні: несказанне щастя абсолютного кохання і музику чорних американців. Фраґмент передмови Фредеріка Беґбеде «Це, без сумніву, найкраща книжка Віана. Нині дискутують про Віана, бо він виготовив безперечний шедевр: косметичне молочко, еліксир молодості. Читання «Шумовиння днів» дає змогу помолодшати. Щоправда, з літами цю книжку відкриваєш уже по-іншому. Якщо читати «Шумовиння днів» у чотирнадцять років, це можна вважати за обряд ініціації. У сорок років сум уже не той; вражає вдавана наївність книжки, її оманлива невинність. Майже починаєш підозрювати в цинізмі автора, що перетворив свою серцеву недостатність на легеневе біле латаття Хлої (названої так на честь однієї мелодії Дюка Еллінґтона). Що далі простувати життям, то молодшим стає цей текст. Коли я перечитаю його в 60, 70, 80, 90 років, він дасть мені змогу знову мати чотирнадцять. Деякі автори швидко старіють, інші не дають постаріти нам».