Тест на тему «Олександр Довженко» з української літератури

«Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє» - лейтмотив

Уривок «Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий» узятий із твору

«Людьми високої марки» називає українців персонаж кіноповісті «Україна в огні»

Спогадами, викликаними «довгою розлукою з землею батьків» і бажанням «усвідомити, свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел», пояснює написання свого твору

На тлі Другої світової війни розгортаються події твору

Лаврін Запорожець є персонажем твору

Мина Товченик і Купріян Хуторний є персонажами твору

Пісня «Ой, піду я до роду гуляти» є композиційним обрамленням твору

«Пошли ж вам, Боже, щасливу долю та сили в руки, щоб. возвеличили трудами красну землю нашу українську, аби цвіла вона багатствами і згодою», - благословляє своїх дітей героїня твору

« Чомусь я часто, коли не щодня згадую про Сосницю і про вас усіх, особливо про батька і про Вас, моя рідна старенька мамо. Очевидно тому, що й сам уже сивий.., почав визирати в холодне чуже вікно - а чи не пливуть до мене в гості молоді літа деснянською водою на дубах», - писав про задум свого твору

«Сліди битви сценариста з письменником» видно у творі

«Шумить, гуде Тополівка. До Лавріна Запорожця приїхали гості» так починається оповідь про події твору

Лаврін Запорожець є персонажем твору

«Пошли ж вам, Боже, щасливу долю та сили в руки, щоб виповнити свій довг перед миром, щоб возвеличити трудами красну землю нашу українську, аби цвіла вона багатствами і згодою», - благословляє своїх дітей

«Тільки було це так давно, що майже все вже розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло. Одна лишень Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій», – писав

Прочитайте уривок зі «Щоденника» Олександра Довженка, з’ясуйте, який твір має на увазі автор. «Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскне. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи, і не тому, що возрадуються вразі і дрібні чиновники перелякаються мене і стануть зневажати. Мені важко од свідомості, що […] це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика».

Прочитайте уривок з кіноповісті Олександра Довженка «Зачарована Десна», визначте, якою є функція цього уривка в тексті. «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду, і до моєї білої привітної хатини і посилаю їм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства. Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний».