Легенда «Дажбог»: аналіз твору

31 жовтня 2025 р.•

Легенда «Дажбог» розповідає про одного з найшанованіших богів давньоукраїнського пантеону — сина великого Сварога, славетного Дажбога-Сонця. Цей твір є важливою частиною української міфології та розкриває уявлення наших предків про божественні сили природи.

Паспорт твору

Автор: невідомий (народна міфологічна творчість)

Жанр: легенда (міфологічна)

Твір належить до давньоукраїнської міфології та відображає світогляд наших предків, їхнє розуміння сил природи та божественних покровителів.

Тема та ідея легенди

Тема: зображення сина великого Сварога — славетного Дажбога-Сонця, який володарював «над богами, над людьми і над усім світом».

Ідея: уславлення величі, мужності Дажбога, який був богом даючим і караючим водночас.

Основна думка: українці гордо іменували себе «Дажбожими внуками», надзвичайно пишаючись цим походженням та його покровительством.

Головні герої

У легенді виділяються два основні образи:

Дажбог-Сонце — головний герой легенди, бог сонця, світла й добра. За описом у творі: «родоначальник русів-українців, перший їхній незмінний покровитель мав мужнє, широке, схоже на сонячне колесо обличчя й русяву бороду».

Українці — Дажбожі внуки — народ, що вважав себе нащадками Дажбога і користувався його покровительством.

Образ Дажбога

Дажбог постає в легенді як багатогранна постать:

Як космічне божество: бог сонця, що дарує світло і тепло
Як покровитель: перший князь і захисник русів-українців
Як учитель: той, хто навчив людей жити у світі
Як справедливий суддя: бог, що дарує добро, але й карає за несправедливість

Дажбог ніс людям тільки добро, сонце, світло, радість життя. Був їхнім вірним покровителем та наставником.

Міфологічний контекст

Дажбог (Даждьбог, Сонце-бог) — за найдавніших часів бог сонця, світла й добра. На думку академіка Б. О. Рибакова, культ Дажбога сформувався за скіфських часів у VI—IV ст. до н. е.

На початку нашої ери Дажбог стає богом лісів, гаїв, байраків, садів тощо. Він був одним з найголовніших персонажів української міфології.

У Києві ще за часів Трипільської культури (IV—II тисячоліття до н. е.) існувало велике капище Дажбога — на Дажбоговій горі, що нині зветься Хоревицею.

Легенда про походження Дажбога

За однією з легенд, Дажбог народився в багатодітній родині київського коваля Сварога. Коли в Києві почався голод, хлопчик приніс із гори зернятко, посадив його, і з нього виріс чудодійний кущ розкішної пшениці, якою люди й нагодувалися.

Так Дажбог привчив людей сіяти пшеницю, вирощувати хліб, а батько його Сварог викував першого плуга.

Коли Дажбог і Сварог почули про голод у країні росів, то повезли хліб голодуючим. Але по дорозі Чорнобогове військо знищило валку з хлібом, а Дажбога і Сварога посікли. Боги Вирію оживили обох, взяли до себе, зробили богами.

Символіка та культурне значення

Зображували Дажбога у вигляді антропоморфного Сонця. З давніх-давен сонцевський образ Дажбога малювали на вітрилах кораблів, що виходили із Самбатоса — Київської гавані на Почайні.

Таке зображення вважається першогербом Києва, що свідчить про виняткове значення культу Дажбога для наших предків.

Ім'я «Дажбожі внуки», яким називали себе українці, підкреслювало не лише релігійний зв'язок з божеством, але й усвідомлення себе єдиним народом, об'єднаним спільним походженням та покровительством.

Повчальний зміст

Легенда про Дажбога несе важливий повчальний зміст:

Прославлення працелюбства та винахідливості (Дажбог навчив людей землеробству)
Утвердження справедливості (бог дарує добро, але й карає за зло)
Виховання гордості за своє походження та культуру
Шанування природи та її сил, особливо сонця як джерела життя

Через образ Дажбога наші предки передавали наступним поколінням найважливіші цінності: працелюбство, справедливість, єдність народу та повагу до природи.