Аналіз роману "Мандри Гуллівера" Джонатана Свіфта. Сатира, головний герой, алегорія

29 травня 2025 р.

Роман «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта, опублікований у 1726 році, є одним з найвизначніших творів світової сатиричної літератури. Цей твір, формально написаний як пародія на популярні тоді книги подорожей, насправді становить гостру сатиру на людську природу, суспільство та політичні інститути XVIII століття.

Свіфт створив геніальний твір, який одночасно захоплює читача пригодами фантастичних подорожей та змушує його глибоко замислитися над недоліками людської цивілізації. Роман залишається актуальним і сьогодні, оскільки торкається вічних проблем людського суспільства.

Джонатан Свіфт: життя та творчість

Джонатан Свіфт (1667-1745) – англо-ірландський письменник, сатирик, громадський діяч та священик. Народився в Дубліні, здобув освіту в Тринітському коледжі, довгий час служив деканом собору Святого Патрика в Дубліні.

Свіфт був активним учасником політичного життя свого часу, підтримував тогочасних партій та публікував памфлети на актуальні політичні теми. Його сатиричний талант проявився в численних творах, найвідомішим з яких є «Мандри Гуллівера».

Письменник відзначався гострим розумом, песимістичним поглядом на людську природу та майстерним володінням сатиричними прийомами. Він вважається одним з найвеличніших сатириків в історії літератури.

Структура роману та композиція

Чотири подорожі. Роман складається з чотирьох частин, кожна з яких описує окрему подорож Гуллівера до різних фантастичних країн. Ця структура дозволяє автору розглянути різні аспекти людського суспільства.

Поступове розчарування героя. З кожною подорожжю Гуллівер все більше розчаровується в людській природі. Якщо спочатку він виступає як спостерігач, то згодом стає мізантропом, який зневажає людський рід.

Пародія на літературу подорожей. Свіфт майстерно пародіює популярний тоді жанр описів екзотичних подорожей, використовуючи його форму для глибокої сатири на суспільство.

Подорож до Ліліпутії: сатира на політику

Країна лілліпутів. Перша подорож приводить Гуллівера до країни крихітних людей зростом близько шести дюймів. Ця диспропорція розмірів дозволяє автору показати нікчемність людських амбіцій та конфліктів.

Політичні інтриги. Свіфт висміює політичні партії свого часу через опис боротьби між «високими каблуками» та «низькими каблуками», а також конфлікт навколо того, з якого кінця розбивати яйце.

Дворські інтриги. Зображення лилліпутського двору є сатирою на англійський королівський двір з його інтригами, фаворитизмом та дрібними честолюбними змаганнями.

Війна та дипломатія. Війна між Ліліпутією та Блефуску через спосіб розбивання яєць висміює абсурдність багатьох реальних конфліктів між державами.

Подорож до Бробдінгнегу: людина серед велетнів

Зміна перспективи. У другій подорожі Гуллівер потрапляє до країни велетнів, де тепер він сам стає лилліпутом. Ця зміна ролей дозволяє показати людську природу з іншого боку.

Фізична огидність. Свіфт детально описує фізичні недоліки велетнів, які Гуллівер бачить через збільшувальне скло. Це символізує огидність людської природи при пильному розгляді.

Мудрість короля. Король Бробдінгнегу, вислухавши розповіді Гуллівера про європейську цивілізацію, називає людей «найшкідливішими комахами на земній поверхні». Це кульмінаційний момент критики людського суспільства.

Критика «цивілізації». Через реакцію велетнів на європейські «досягнення» (порох, війни, політичні системи) Свіфт показує варварську суть так званої цивілізації.

Подорож до Лапути: сатира на науку та філософію

Летюча острів. Третя подорож приводить Гуллівера до летючого острова Лапута, мешканці якого одержимі математикою та музикою, але повністю відірвані від практичного життя.

Абстрактне мислення. Лапутяни символізують філософів та вчених, які зайшли в абстракції так далеко, що втратили зв'язок з реальністю. Вони настільки заглиблені в свої думки, що потребують слуг, які б їх «будили».

Академія в Лагадо. Опис наукової академії є сатирою на Королівське товариство в Лондоні. Свіфт висміює безглузді наукові експерименти та прожекти, що не мають практичної цінності.

Критика прогресу. Автор показує, як захоплення наукою заради науки може призвести до занепаду практичного життя та здорового глузду.

Подорож до країни гуїгнгнмів: критика людської природи

Світ навпаки. У четвертій подорожі Гуллівер потрапляє до країни, де розумні коні (гуїгнгнми) панують над дикими людиноподібними істотами (ієху). Це кульмінація сатири Свіфта.

Ієху як карикатура на людей. Ієху втілюють найгірші риси людської природи: жадібність, агресивність, похіть, заздрість. Вони показані як огидні тварини, позбавлені розуму та моралі.

Ідеальне суспільство коней. Гуїгнгнми живуть за законами розуму, не знають брехні, жадібності чи агресії. Їхнє суспільство представлене як утопічний ідеал раціональності.

Трагедія Гуллівера. Герой настільки захоплюється життям серед гуїгнгнмів, що починає ненавидіти власний людський рід. Після повернення додому він не може терпіти навіть запаху людей.

Еволюція образу Гуллівера

Від оптиміста до мізантропа. На початку Гуллівер – типовий англієць XVIII століття, задоволений своєю цивілізацією. Поступово він розчаровується в людській природі та стає мізантропом.

Функція спостерігача. Гуллівер служить як «чужий погляд», що дозволяє побачити знайомі речі в новому світлі. Через його очі читач бачить абсурдність багатьох людських звичаїв.

Внутрішня суперечність. Хоча Гуллівер критикує людську природу, він сам залишається її носієм з усіма властивими їй недоліками. Це додає іронії до його морального осуду людства.

Трагічна ізоляція. Наприкінці роману Гуллівер стає відлюдником, нездатним до нормального спілкування з людьми. Це показує небезпечність крайнього мізантропізму.

Сатиричні прийоми Свіфта

Гротеск та гіпербола. Автор використовує крайні перебільшення (лилліпути та велетни) для висміювання людських недоліків. Зміна масштабу допомагає побачити звичні речі в новому світлі.

Іронія та сарказм. Свіфт майстерно використовує іронію, часто хваляючи те, що насправді критикує. Його сарказм особливо гострий при описі «досягнень» європейської цивілізації.

Алегорія. Кожна з фантастичних країн є алегорією різних аспектів людського суспільства: політики, науки, моралі. Це дозволяє автору провести всебічну критику цивілізації.

Контраст та пародія. Письменник широко використовує контрасти (маленькі-великі, розумні коні-дикі люди) та пародує різні літературні жанри.

Філософські та етичні проблеми

Природа людини. Центральне питання роману – чи є людина розумною істотою чи дикою твариною? Свіфт схиляється до песимістичної відповіді, показуючи переважання тваринних інстинктів над розумом.

Цивілізація та прогрес. Автор ставить під сумнів цінність європейської цивілізації, показуючи її як джерело корупції, насильства та несправедливості.

Розум та пристрасті. Роман досліджує конфлікт між розумом (гуїгнгнми) та пристрастями (ієху), демонструючи складність людської природи.

Відносність цінностей. Свіфт показує, що багато людських цінностей та інститутів є відносними та часто абсурдними при розгляді з іншої перспективи.

Вплив та значення твору

«Мандри Гуллівера» мали величезний вплив на розвиток світової літератури, особливо сатиричної. Твір став зразком для наслідування багатьох письменників наступних епох.

Роман справив значний вплив на розвиток жанру наукової фантастики та утопічної літератури. Багато пізніших авторів використовували прийом «подорожі до незвіданих країн» для соціальної критики.

Твір залишається актуальним і в сучасну епоху, коли питання про природу людини, цінність прогресу та справедливість суспільного устрою не втрачають своєї гостроти.

Деякі образи та вирази з роману (лілліпути, гуллівери, ієху) увійшли до повсякденної мови як символи певних людських типів чи ситуацій.

«Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта – це видатний твір світової літератури, який поєднує розважальність пригодницького роману з глибокою філософською сатирою. Свіфт створив всебічну критику людської природи та суспільства XVIII століття, яка залишається актуальною й сьогодні. Роман демонструє майстерність автора у використанні сатиричних прийомів та його песимістичний, але проникливий погляд на людську цивілізацію. Цей твір продовжує вражати читачів своєю художньою силою та змушує замислитися над вічними питаннями людського існування, морального вибору та справедливості суспільного устрою.