Аполлінер «Лорелея»: аналіз вірша
27 січня 2025 р.•
Вірш «Лорелея» (1904) Гійома Аполлінера входить до циклу «Рейнських віршів» зі збірки «Алкоголі». Цей твір втілює в собі всю глибину модерністської поезії та демонструє майстерність автора у передачі тонких емоційних нюансів кохання та трагедії.
Основні відомості про твір
Автор: Гійом Аполлінер
Збірка: «Алкоголі» (1913)
Цикл: «Рейнські вірші»
Рік написання: 1904
Жанр: ліричний вірш
Напрям: модернізм, неоромантизм
Історія створення
Уважається, що прообразом ліричної героїні «Рейнських віршів» стала Анні Плейден — по-справжньому велике й трагічне кохання Аполлінера, якій також присвячена «Пісня нелюбого». Існує думка, що саме це нерозділене почуття зробило з нього видатного ліричного поета.
Вони познайомилися в Німеччині. Аполлінер викладав французьку, а Анні була гувернанткою в неповнолітньої доньки графині. Це було бурхливе й пристрасне кохання. Подейкували, що саме через нього Анні в 1904 р. переїхала до Америки: вона була вихована в суворій протестантській моралі, тож залицяння надто пристрасного молодого поета її лякали.
Сюжет вірша
Сюжетною основою вірша «Лорелея» є легенда про рейнську красуню, яка своїм співом зачаровувала рибалок. У попередні епохи поети не раз зверталися до цього сюжету, розповідаючи свою історію трагічного кохання.
Красуня Лорелея мешкає в містечку Бахарасі. У цієї «білявки чарівної», згідно з німецьким еталоном жіночої краси, «сонячні коси» й «очі як смарагд». Але її краса нікому не приносить радості: «усіх мужчин в окрузі з ума звела вона». Навіть сама героїня страждає від неї.
Саме за цю згубну красу Лорелею й викликали на єпископський суд. Зачарований принадами юної дівчини, єпископ не може її засудити. Вона просить стратити її, бо не має сили терпіти страждання від кохання.
Три лицарі повели Лорелею в монастир, та вона відпросилася, аби з височини рейнської скелі попрощатися з рідним замком і востаннє побачити «свій образ у воді». Історія Лорелеї закінчилася трагічно: не в силах витримати муки й зачарована власним віддзеркаленням у воді, дівчина кинулася зі скелі в Рейн.
Образ Лорелеї
Згідно з модерністською концепцією особистості, автор підкреслює цінність внутрішнього світу Лорелеї, життєву силу, моральну стійкість. Вона охороняє своє кохання від усіх, бо це її особисте життя.
Трагізм долі героїні полягає в тому, що її врода зваблює багатьох, але вона кохає одного, і тільки він їй потрібен. Лорелея не може зрадити коханого і саму себе. Морально вона стоїть вище за єпископа і всіх лицарів, які «вмирали» від любові до неї.
В її портреті виділяється одна характерна деталь — «очі у тебе як смарагд». Не спів, а саме очі — дзеркало душі — приваблюють до неї чоловіків. Очима Лорелеї зачарований і єпископ. «Хто в очі ті загляне тому життя нема». Це вогонь душі, який, на думку Г. Аполлінера, не може згасити ні смерть, ні забуття.
Художні засоби
Метафори: «очі як смарагд», «сонячні коси», «пекельнії вогні»
Епітети: «білявка чарівна», «золотаві коси», «чари навісні»
Повтори: «Болить у мене серце» — підкреслює внутрішні страждання героїні
Символіка: вода як дзеркало душі, скеля як символ незворотності долі
Контраст: зовнішня краса проти внутрішніх страждань
Тема та ідея
Основна тема: трагедія кохання, фатальність краси, конфлікт між зовнішнім і внутрішнім світом
Ідея твору: справжнє кохання не може бути розділене з багатьма, воно вимагає самопожертви та може призвести до трагедії
Вірш розкриває модерністську концепцію особистості, де внутрішній світ людини є найвищою цінністю, а зовнішня краса може стати прокляттям.
Особливості модернізму
Стильова течія модернізму містить у собі поєднання реалістичного зображення життя з романтизмом — неоромантизм.
Реальна проблема зображена на фоні фольклору. У Гейне Лорелей карає всіх, у Аполлінера — страждає через фатум-красу.
Автор використовує традиційний сюжет, але наповнює його сучасним змістом, що робить твір актуальним для читача початку XX століття.