"Арфами, арфами...": аналіз вірша Павла Тичини
2 вересня 2025 р.•
Вірш «Арфами, арфами...» Павла Тичини належить до інтимно-громадянської лірики та поєднує різні стильові тенденції символізму, неоромантизму, експресіонізму, імпресіонізму. Твір розкриває тему переживання людиною приходу весни та передчуття великих змін у житті.
Паспорт твору
Автор: Павло Тичина
Літературний рід: інтимно-громадянська лірика
Жанр: вірш
Напрям: модернізм
Течія: поєднання різних стильових тенденцій символізму, неоромантизму, експресіонізму, імпресіонізму; "кларнетизм"
Система віршування: своєрідне тичинівське ритмізоване віршування
Віршовий розмір: невизначуваний
Римування: своєрідне, ледь простежуване
Строфа: своєрідна строфічна будова
Тема та ідея
Тема: переживання людиною приходу весни.
Ідея: возвеличення весни як символу життя, краси й змін; оспівування кохання; передчуття великих, прекрасних змін у житті.
Провідні мотиви: "весна"; "гармонія й краса природи"; "передчуття бою-змін"; "кохання".
Композиція
Композиційно вірш має наступну структуру: арфами обізвалися гаї — іде весна — думами переповнилася блакить — буде бій, сміх буде, плач буде — стану я подивлюся на весну — звернення до коханої одкрити "колос вій" — ствердження, що "сміх буде, плач буде перламутровий".
Художні засоби
У творі використано різноманітні художні засоби: епітет, порівняння, метафора, персоніфікація, метонімія; інверсія, антитеза, риторичний вигук, риторичне звертання, повтор; неологізм.
Образи та символіка
Весна — символ оновлення життя, кохання, змін.
Бій — символ життєвих змагань.
Ліричний герой насолоджується приходом весни, кохання й відчуттям бою (змін у житті, нового життя).
Філософський контекст
Молодий Тичина у світі, де визрівають драматичні події першої чверті XX століття, шукає джерел гармонії — одним із таких, на його переконання, є світ природи, який, на відміну від людського світу, ближчий до ідеального стану "музики сфер".
Струни Тичинових арф, які натягнуті між небом — джерелом повної гармонії, божественної єдності й чистоти — і землею — юдоллю хаосу й нестійкості — стають тим містком, який може допомогти гармонії прийти від свого джерела-неба на землю.
У своїй філософській сутності модель світу Тичини, де "музика сфер", чим далі від свого небесного джерела, тим все менш гармонійна (зміни, війна, революція), чимось подібна до філософських поглядів Піфагора, Лейбніца, для яких єдність, гармонія, Бог поступово розчиняються випромінюючись у простір, і там, де "музики сфер" мало, там іде боротьба, там все тягнеться до джерела гармонії.
Тичина чує цю музику сфер і тягнеться до неї, пропонуючи й читачеві до неї долучитися.
Коментарі