«Балада про чорну тугу»: аналіз вірша
27 січня 2025 р.•
Вірш «Балада про чорну тугу» входить до збірки «Циганський романсеро» Федеріко Гарсіа Лорки. У ньому поет намагався відтворити циганську міфологію, поєднавши її з буденністю, створивши глибокий символічний твір про самотність та пошук сенсу життя.
Основні відомості про твір
Автор: Федеріко Гарсіа Лорка
Збірка: «Циганський романсеро»
Жанр: балада
Напрям: модернізм, символізм
Переклад: Микола Лукаш
Центральний образ поезії
Центральний образ поезії — туга, самотність. Він персоніфікується із дівчиною, людиною, що страждає, що пережила якесь горе й не може знайти рівновагу, сенс життя.
Провідний художній прийом, за допомогою якого створено образ Самотини в «Баладі про чорну тугу» — персоніфікація.
«Балада про Чорну тугу» — яскравий зразок «профілю» одного з циганських міфів.
Структура та композиція
Вірш «Балада про чорну тугу» побудований у формі діалогу між ліричним героєм та Самотиною.
Головна героїня «Балади про чорну тугу» Самотина шукає саму себе й свою долю.
Використовуючи ліро-епічну форму балади, Ф. Гарсіа Лорка створює образ всесвітньої туги, яка «проростає на оливковій землі».
Образ Самотини
Головна героїня твору — Самотина, що шукає «саму себе, свою долю». Це символ відчуженості людини, її важких блукань у лабіринтах власної душі та дійсності, а також вічного пошуку сенсу буття.
Образ Самотини персоніфікується за допомогою традиційних фольклорних засобів — порівнянь, метафор, епітетів тощо. Самотина не в змозі знайти свою долю, позбавитися своєї журби.
Сюжет твору побудований на діалозі ліричного героя із Самотиною. Він готовий їй допомогти, втішити, але отримує холодну відповідь гордої Самотини: «Чом блукаю, сама знаю, що тобі до мого болю?»
Філософське значення
Цей казковий діалог набуває філософського значення, питання ліричного героя звернені до самого себе і світу. Людина завжди намагається усвідомити сенс буття, знайти свою долю у бурхливому й стрімкому житті, але інколи це не вдається, і тоді «проростає на оливковій землі» чорна туга — символ недосягнутої мрії, самотності, безнадії.
Балада має романтичне забарвлення. Ліричний герой прагне у світ високих, прекрасних ідеалів, проте вони залишаються лише в його уяві. Чорний колір заступає барви життя і гармонії — зелений, жовтий, бірюзовий.
Символіка та образність
Символічного значення набуває в кінці твору образ річки, яка уособлює рух природи, всесвіту, серця, світу, що зливаються в єдиному потоці. Але що несе з собою цей рух, хто зрозуміє його закономірності, — таємниця.
Вірш не позбавлений надії, бо починається новий день і знову тривають пошуки засобів подолання туги. Вічний діалог людини зі своєю Самотиною триває.
Головне, вважає Ф. Гарсіа Лорка, — щоб особистість не заспокоювалася, не зупинялася у своїх мандрівках по таємних закутках душі й всесвіту.
Художні засоби
Персоніфікація: туга постає як жива істота — Самотина
Метафори: «очі як смарагд», «сонячні коси», «пекельнії вогні»
Епітети: «чорна туга», «оливкова земля», «зелений шепіт-гомін»
Символіка кольорів: чорний колір протиставлений життєвим барвам
Фольклорні елементи: використання циганської міфології та традиційних образів
Тема та ідея
Основна тема: самотність, пошук сенсу життя, відчуженість людини
Ідея твору: людина завжди намагається знайти свою долю та сенс буття, але цей пошук може бути нескінченним і болісним
Твір розкриває модерністську концепцію особистості, де внутрішній світ людини є найвищою цінністю, але також джерелом страждань.