«Балада про чорну тугу» Федеріко Гарсіа Лорка
27 січня 2025 р.•
«Балада про чорну тугу» — один з найвідоміших віршів Федеріко Гарсіа Лорки з збірки «Циганський романсеро». Цей твір втілює в собі всю глибину символічної поезії Лорки та демонструє його майстерність у передачі тонких емоційних нюансів самотності та пошуку сенсу життя.
Текст вірша
«Балада про чорну тугу» Ф. Ґарсія Лорка
Переклад: Микола Лукаш
Клюють півні темний обрій,
ніяк сонця не знаходять;
Самотина Горова
із гори крутої сходить.
Пахне кіньми і тінями
її тіло, лите з бронзи,
груди, два курні ковадла,
круглим жалем тужать-стогнуть.
«Самотино, що шукаєш,
чом блукаєш самотою?»
«Чом блукаю, сама знаю,
що тобі до мого болю?
Я шукаю в цьому краї
саму себе, свою долю».
«Самотино, моє горе,
коли кінь закусить повід,
заженеться з гону в море,
буйна хвиля його втопить».
«Не кажи мені про море!
Проростає туга чорна
на оливковій землі
під зелений шепіт-гомін».
«Ти скажи, яка ж то туга,
яка мука невгамовна,
що з очей тобі сльозить
гіркота терпка лимонна?»
«Мечусь дома, як причинна,
з тою тугою жалькою,
волочаться долі коси
і по кухні, й по алькову.
Все на мені з тої туги
гагатом чорним холоне…
Ой льолі ж мої ллянії,
ой макове моє лоно!»
«Самотино! Вмийся біло
непочатою водою,
собі серце заспокой,
може, знайдеш свою долю».
ніяк сонця не знаходять;
Самотина Горова
із гори крутої сходить.
Пахне кіньми і тінями
її тіло, лите з бронзи,
груди, два курні ковадла,
круглим жалем тужать-стогнуть.
«Самотино, що шукаєш,
чом блукаєш самотою?»
«Чом блукаю, сама знаю,
що тобі до мого болю?
Я шукаю в цьому краї
саму себе, свою долю».
«Самотино, моє горе,
коли кінь закусить повід,
заженеться з гону в море,
буйна хвиля його втопить».
«Не кажи мені про море!
Проростає туга чорна
на оливковій землі
під зелений шепіт-гомін».
«Ти скажи, яка ж то туга,
яка мука невгамовна,
що з очей тобі сльозить
гіркота терпка лимонна?»
«Мечусь дома, як причинна,
з тою тугою жалькою,
волочаться долі коси
і по кухні, й по алькову.
Все на мені з тої туги
гагатом чорним холоне…
Ой льолі ж мої ллянії,
ой макове моє лоно!»
«Самотино! Вмийся біло
непочатою водою,
собі серце заспокой,
може, знайдеш свою долю».
Основні відомості про твір
Автор: Федеріко Гарсіа Лорка
Збірка: «Циганський романсеро»
Жанр: балада
Напрям: модернізм, символізм
Переклад: Микола Лукаш
Особливості вірша
Вірш написаний у формі діалогу між ліричним героєм та Самотиною — персоніфікацією туги та самотності.
Центральний образ — Самотина Горова, яка шукає саму себе та свою долю, але не може знайти спокій.
Твір пронизаний символікою: чорна туга, оливкова земля, море, вода — все це має глибоке філософське значення.
Лорка використовує традиційні фольклорні елементи, поєднуючи їх з модерністською поетикою.
Художні засоби
Персоніфікація: туга постає як жива істота — Самотина
Метафори: «тіло, лите з бронзи», «груди, два курні ковадла»
Епітети: «чорна туга», «оливкова земля», «зелений шепіт-гомін»
Символіка кольорів: чорний колір протиставлений життєвим барвам
Фольклорні елементи: використання циганської міфології та традиційних образів
Тема та ідея
Основна тема: самотність, пошук сенсу життя, відчуженість людини
Ідея твору: людина завжди намагається знайти свою долю та сенс буття, але цей пошук може бути нескінченним і болісним
Твір розкриває модерністську концепцію особистості, де внутрішній світ людини є найвищою цінністю, але також джерелом страждань.