“Бояриня”: аналіз образу Оксани
5 вересня 2024 р.•
Оксана — дівчина, яка дуже любить природу: їй подобається вирощувати та збирати квіти, співати пісні біля річки та в гаю. Вона щира патріотка своєї країни та пишається тим, що народилася в Україні. Після одруження зі Степаном, який служить царю в Москві, її життя стає нестерпним.
Патріотизм та любов до України
Оксана — перша братчиця в дівочім братстві, що свідчить про її активну громадянську позицію. Вона пишається своєю українською ідентичністю та не може змиритися з приниженням, яке відчуває в Москві.
Аякже, я перша братчиця в дівочім братстві.
Вона не може прийняти російський одяг, обмеження для жінок, відсутність співу та щирих розмов. Їй не подобається «той шарахван неначе б форемніший, а що жіночий, то такий бахматий, та довгий-довгий, мов попівська ряса!»
Життя в неволі та внутрішній опір
У Москві Оксана внутрішньо протистоїть чужому побуту, звичаям та взаєминам. Вона називає себе невільницею, а Московщину — тюрмою:
А що ж? Хіба я тут не як татарка?
Сижу в неволі? Ти хіба не ходиш
під ноги слатися своєму пану, мов ханові?
Скрізь палі, канчуки… Холопів продають…Чим не татари?
Трагічна доля Оксани:
Я гину, в'яну, жити так не можу…
Вона не розуміє «поцілуйного обряду» та не може прийняти рабської покори. Їй дивно, що не чути співу у Московщині, тоді як на Україні дівчата звикли збиратися увечері разом після тяжкої щоденної роботи і співати пісень.
Розчарування у Степані
Кохання Оксани до Степана поступово зникає, коли вона бачить його прагнення догодити царю та боярам заради матеріального становища. Вона розуміє, що Степан втратив свою гідність та національні якості:
Ба знаєш, як то кажуть:
"Скачи, враже, як пан накаже!"
Оксана намагалася допомогти чоловікові, зробити з нього людину, вона пропонувала йому покинути Москву, повернутися в Україну, проте її зусилля нічого не дали.
Символ України
Образ Оксани, яка марніє в неволі, перегукується з образом занапащеної України. Вона тяжко переживає поразку Дорошенка і усвідомлює, що її власне безталання є частиною загальнонародного нещастя:
Зломилася воля, Україна лягла Москві під ноги, се мир по твоєму — ота руїна?
Її хвороба — це «туга за Батьківщиною», від якої немає ліків. Оксана не може повернутися, бо їй соромно за свою бездіяльність під час боротьби за волю:
…Чи довго нам ще мучитися так?
Невже й загинемо у сій неволі?
Леся Українка порівнює Оксану з Україною, яка була вільною, але була підкорена Москвою, перетворившись на руїну. Розлучившись із рідною країною, Оксана захворіла не лише фізично, а й духовно.