"Чому, сказати, й сам не знаю...": аналіз вірша Андрія Малишка
27 січня 2025 р.•
Ліричний вірш "Чому, сказати, й сам не знаю...", більш відомий під назвою "Стежина", Андрія Малишка, написаний в 1970 році, належить до пейзажно-філософської лірики з елементами особистої та є одним із найвідоміших творів автора. Твір був створений в останній рік життя поета.
Паспорт твору
Автор: Андрій Малишко
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш
Напрям (течія): модернізм, символізм, експресіонізм
Рік написання: 1970
Вид лірики: пейзажно-філософська з елементами особистої
Віршовий розмір: чотиристопний ямб з пірихієм
Римування: перехресне (АБАБ)
Строфа: вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній; вид строфи: чотиривірш (катрен)
Тема та ідея
Тема: оповідь ліричного героя про стежину в рідному краю.
Ідея: возвеличення любові до Батьківщини.
Основна думка: "живе у серці стільки літ ота стежина в нашім краю" — рідні місця мають велике значення в житті кожної людини.
Провідні мотиви
У творі розкриваються мотиви людини й маленької батьківщини; кожна людина має пам'ятати про своє коріння, адже це те, що буде з людиною до самої смерті; єдність людини з природою та рідною землею; пам'ять і туга за минулим; невідворотність часу та його вплив на сьогодення.
Художньо-стильові особливості
Ритміка та мелодійність вірша підсилюють його емоційний вплив. Повтори рядків підкреслюють ключовий мотив твору та додають йому плавної пісенної інтонації. Це також символізує циклічність спогадів, які завжди повертаються.
Значну роль відіграють засоби художньої виразності, зокрема метафори й епітети, що підсилюють образність твору, створюють яскраві картини природи.
Наявні неоромантичні риси, як-от увага до почуттів людини (ліричного героя), поетизація спогадів, символічний образ стежини тощо. Мова поезії проста, м'яка, але глибоко емоційна.
Художні засоби та стилістичні фігури
Епітети: "вечоровім виднокрузі", "темнім лузі", "круглі соняхи", "ревний біль", "ревний жаль".
Метафори: "живе у серці … стежина, одним одна біля воріт", "нема кінця їй (стежині) та й повороту теж нема", "біля серця стеле цвіт", "дощами мита-перемита, дощами знесена у даль", "між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль".
Уособлення: "обрій землю обніма", "стежина … пішла, не повертає, стеле…".
Рефрен-приспів: "Ота стежина в нашім краю / Одним одна біля воріт".
Анафора (єдинопочаток): "Дощами …".
Повтори (тавтологія): "одним одна" — вказівка на те, що хатина призабута; "нема кінця … теж нема", "мита-перемита", "ревний біль і ревний жаль".
Протиставлення: темний луг (старість) протиставляється соняшникам із літа (молодості).
Образна система
Ліричний герой — чоловік, який на схилі літ із трепетом згадує стежину біля свого дому, відчуває глибоку ностальгію. Він живе спогадами про юність і рідне село, зберігає в серці пам'ять про батьківський край, захоплюючись незбагненною красою тодішньої буденності. Можна сказати, що для Андрія Малишка цей твір автобіографічний.
Стежина — центральний образ — як духовний зв'язок з рідною домівкою. Вона уособлює життєвий шлях, що починається біля рідного дому ("біля воріт") і простягається в нескінченність, зникаючи за горизонтом.
Цвіт біля серця — краса, ніжність, щасливі спогади.
Серце — джерело почуттів.
Відчинені ворота — вибір, початок життєвого шляху; місце зустрічі й прощання, місце, де тебе завжди чекають.
Дощі — випробування, труднощі долі, сльози жалю.
Розквітлі соняхи викликають асоціації з теплом сонця, родючістю української землі; символізують дитинство та батьківське благословення.
Вечоровий виднокруг символізує поважний чи навіть похилий вік.
Коментарі