Дієприкметник: як утворюється і вживається в реченні
20 квітня 2025 р.«Зачарований ліс», «посивілий чоловік», «написана книга» — чи замислювалися ви, що об'єднує ці словосполучення? Всі вони містять особливу форму дієслова — дієприкметник. Ця частина мови унікальна тим, що поєднує ознаки і дієслова, і прикметника. Дієприкметник одночасно називає ознаку предмета і вказує на дію, яку цей предмет виконує або яка на нього спрямована.
Дієприкметники збагачують нашу мову, роблять її точнішою та виразнішою. Завдяки їм ми можемо однією ємною формою висловити ознаку за дією, уникнувши складного синтаксичного конструювання з підрядними реченнями. «Людина, яка посивіла» — «посивіла людина»; «кімната, яку побілили» — «побілена кімната» — бачите, наскільки стислішими стають вирази?
У цій статті ми детально розглянемо, що таке дієприкметник в українській мові, як він утворюється, які має особливості та як правильно його вживати в реченнях. Також розберемо типові помилки та дізнаємося про його стилістичні функції в текстах різних жанрів.
Дієприкметники збагачують нашу мову, роблять її точнішою та виразнішою. Завдяки їм ми можемо однією ємною формою висловити ознаку за дією, уникнувши складного синтаксичного конструювання з підрядними реченнями. «Людина, яка посивіла» — «посивіла людина»; «кімната, яку побілили» — «побілена кімната» — бачите, наскільки стислішими стають вирази?
У цій статті ми детально розглянемо, що таке дієприкметник в українській мові, як він утворюється, які має особливості та як правильно його вживати в реченнях. Також розберемо типові помилки та дізнаємося про його стилістичні функції в текстах різних жанрів.
Що таке дієприкметник?
Дієприкметник — це особлива форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією. Він відповідає на питання «який?», «яка?», «яке?», «які?» і поєднує в собі граматичні ознаки дієслова та прикметника.
Від дієслова дієприкметник успадкував такі граматичні категорії:
• вид (доконаний і недоконаний): «прочитаний» (доконаний) — «читаний» (недоконаний)
• час (теперішній і минулий): «пишучий» (теперішній), «написаний» (минулий)
• здатність керувати такими ж відмінками іменників: «прочитана (що?) книга», як і «прочитати (що?) книгу»
• може мати при собі залежні слова і утворювати словосполучення: «написана вчора стаття»
Від прикметника дієприкметник успадкував такі граматичні категорії:
• рід (чоловічий, жіночий, середній): «посивілий», «посивіла», «посивіле»
• число (однина і множина): «зламаний» — «зламані»
• відмінок (шість відмінків): «зачарований», «зачарованого», «зачарованому» тощо
• синтаксичну роль означення або іменної частини складеного присудка: «Книга була прочитана»
Ця подвійна природа робить дієприкметник особливо цінним для точного і стислого висловлення думок. Замість того, щоб казати «Я побачив дерево, яке зламав вітер», ми можемо сказати: «Я побачив зламане вітром дерево».
Види дієприкметників
У сучасній українській мові дієприкметники поділяються на дві основні групи: активні та пасивні. Ця класифікація залежить від того, хто виконує дію — сам предмет чи дія спрямована на предмет.
Активні дієприкметники вказують на ознаку, яку предмет набуває завдяки дії, що він сам виконує:
• Теперішнього часу (з суфіксами -уч-, -юч-, -ач-, -яч-): «лежачий», «киплячий», «сплячий»
• Минулого часу (з суфіксами -л-, -ш-): «опалий», «зголоднілий», «посивілий», «змарнілий»
Важливо зазначити, що активні дієприкметники теперішнього часу не є органічними для української мови. Більшість із них — запозичені з російської мови кальки, і їх варто замінювати підрядними означальними реченнями або іншими мовними засобами. Наприклад, замість «працюючі люди» краще сказати «люди, які працюють» або «працівники».
Пасивні дієприкметники вказують на ознаку, якої предмет набуває внаслідок дії, що на нього спрямована:
• З суфіксами -н-, -ен-, -єн-, -т-: «написаний», «прочитаний», «вишитий», «скошений», «замкнений», «закритий»
Пасивні дієприкметники є більш поширеними і природними для української мови, особливо з суфіксами -н- та -ен-. Вони утворюються переважно від перехідних дієслів, тобто таких, що можуть мати при собі прямий додаток: «написати (що?) статтю» — «написана стаття».
Також дієприкметники можуть бути одиничними або входити до складу дієприкметникового звороту:
• Одиничний дієприкметник: «зламане дерево»
• Дієприкметниковий зворот: «зламане сильним вітром дерево»
Вміння розрізняти види дієприкметників є важливою навичкою для правильного їх вживання та уникнення типових помилок в українській мові.
Утворення дієприкметників
Дієприкметники утворюються від дієслівних основ за допомогою певних суфіксів. Розглянемо, як саме відбувається цей процес для різних видів дієприкметників.
Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи дієслів теперішнього часу недоконаного виду за допомогою суфіксів:
• -уч-, -юч- — для дієслів I дієвідміни: «писати» — «пишуть» — «пишучий»; «жити» — «живуть» — «живучий»
• -ач-, -яч- — для дієслів II дієвідміни: «лежати» — «лежать» — «лежачий»; «кипіти» — «киплять» — «киплячий»
Але як ми вже зазначали, активні дієприкметники теперішнього часу не є органічними для української мови. Тому їх небагато, і вони переважно набули значення прикметників: «знаючий», «лежачий», «терплячий», «сидячий».
Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива дієслів доконаного виду за допомогою суфіксів -л-, -ш-:
• «вмерти» — «вмерлий»
• «посивіти» — «посивілий»
• «прибути» — «прибулий»
• «позеленіти» — «позеленілий»
• «перемогти» — «перемігший» (рідко)
Активних дієприкметників минулого часу із суфіксом -ш- в українській мові дуже мало, натомість більш поширені форми з суфіксом -л-.
Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива переважно перехідних дієслів за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -єн-, -т-:
• -н- — додається до основи на -а-, -я-: «написати» — «написаний», «прочитати» — «прочитаний»
• -ен-, -єн- — додаються до основи, що закінчується на приголосний: «принести» — «принесений», «завершити» — «завершений»
• -т- — додається переважно до односкладових дієслівних основ: «бити» — «битий», «мити» — «митий», «лити» — «литий»
При утворенні пасивних дієприкметників із суфіксами -ен-, -єн- відбуваються фонетичні зміни в основі:
• д, т, з, с + -ен- → дж, ч, ж, ш: «садити» — «саджений», «вертіти» — «верчений», «возити» — «вожений», «косити» — «кошений»
• г, к, х + -ен- → ж, ч, ш: «берегти» — «бережений», «пекти» — «печений», «колихати» — «колишений»
Знання цих правил допоможе правильно утворювати дієприкметники різних видів та уникати помилок в їх написанні.
Вживання дієприкметників у реченні
У реченні дієприкметник може виконувати різні синтаксичні функції, найчастіше — означення та іменної частини складеного присудка. Розглянемо детальніше, як дієприкметники функціонують у різних позиціях.
Дієприкметник у ролі означення
Як означення, дієприкметник узгоджується з означуваним словом у роді, числі та відмінку:
• «прочитана (яка?) книга»
• «зів'яле (яке?) листя»
• «посивілого (якого?) чоловіка»
Означення, виражене дієприкметником, може бути:
1. Узгодженим: «написана стаття», «зачарований ліс»
2. Відокремленим: «Листя, пожовкле від осінніх холодів, повільно опадало на землю»
Відокремлені означення, виражені дієприкметниковими зворотами, виділяються комами, якщо вони:
• Стоять після означуваного слова: «Учні, втомлені довгою екскурсією, поверталися додому»
• Мають обставинне значення (причини, умови, допусту): «Втомлені довгою дорогою, туристи вирішили перепочити»
• Стосуються особового займенника: «Вона, схвильована повідомленням, не могла вимовити ні слова»
Не відокремлюються комами дієприкметникові звороти, які стоять перед означуваним словом: «Освітлена яскравим сонцем кімната здавалася затишнішою».
Дієприкметник у ролі іменної частини складеного присудка
У цій функції дієприкметник зазвичай узгоджується з підметом у роді й числі, а також стоїть у називному відмінку або орудному відмінку (для минулого часу):
• «Поле було вкрите снігом»
• «Стаття була написана студентом»
• «Завдання вважається виконаним»
Дієприкметник у ролі головного члена безособового речення
Пасивні дієприкметники доконаного виду на -но, -то можуть виконувати роль головного члена безособового речення. У такому разі вони не змінюються за родами, числами, відмінками:
• «Статтю написано»
• «Роботу завершено»
• «Двері зачинено»
Правильне вживання дієприкметників у різних синтаксичних ролях збагачує мовлення, робить його більш точним та виразним. Водночас важливо уникати надмірного вживання дієприкметникових зворотів, особливо в розмовному стилі, де вони можуть звучати штучно.
Стилістичні особливості вживання дієприкметників
Дієприкметники мають певні стилістичні особливості, які варто враховувати при їх використанні в різних стилях мовлення.
1. Книжний характер
Дієприкметники, особливо у формі дієприкметникових зворотів, надають мовленню книжного, офіційного характеру. Вони більш характерні для наукового, офіційно-ділового, публіцистичного стилів:
• Науковий стиль: «Досліджений зразок підтвердив гіпотезу»
• Офіційно-діловий стиль: «Перерахована сума буде повернена протягом трьох робочих днів»
• Публіцистичний стиль: «Запропонована реформа викликала неоднозначну реакцію»
У розмовному мовленні дієприкметники, особливо активні, вживаються рідше, їх замінюють підрядними означальними реченнями:
• Замість «працюючі тут люди» — «люди, які тут працюють»
• Замість «виконане завдання» — «завдання, яке ми виконали»
2. Паралелізм форм
В українській мові можливий паралелізм дієприкметникових і підрядних означальних конструкцій. Стилістично вони можуть відрізнятися:
• Дієприкметниковий зворот: «написана студентом стаття»
• Підрядне означальне речення: «стаття, яку написав студент»
Перша форма більш характерна для книжних стилів, друга — для розмовного мовлення та художньої літератури.
3. Використання в художній літературі
У художньому стилі дієприкметники допомагають створити яскраві образи, передати емоційний стан, описати природу:
• «Зачарований ліс стояв непорушно, окутаний тишею і сріблястим місячним сяйвом» (Михайло Коцюбинський)
• «Зболене серце шукало спокою» (Ліна Костенко)
• «Посивілий від тривог і турбот, він дивився на схід сонця» (Іван Багряний)
4. Особливості вживання форм на -но, -то
Дієприкметники на -но, -то надають висловлюванню узагальненого характеру, не вказуючи на конкретного виконавця дії:
• «Бібліотеку закрито»
• «Роботу виконано вчасно»
Ці форми особливо характерні для офіційно-ділового стилю, а також використовуються в публіцистиці та наукових текстах.
5. Стилістичні помилки
При вживанні дієприкметників часто допускаються стилістичні помилки, яких варто уникати:
• Надмірне вживання активних дієприкметників теперішнього часу: «працюючі люди», «виступаючий оратор», «існуючі правила»
• Нагромадження дієприкметникових зворотів: «Вирішивши поставлену задачу, використовуючи запропонований метод, базуючись на отриманих результатах...»
• Неправильне утворення дієприкметників: «обнімаючий» (замість «той, що обіймає»), «роблючий» (замість «той, що робить»)
Уважне ставлення до стилістичних особливостей дієприкметників допоможе зробити мовлення не лише правильним, а й стилістично довершеним.
Типові помилки при вживанні дієприкметників
При вживанні дієприкметників в українській мові часто допускаються певні помилки. Розглянемо найпоширеніші з них, щоб навчитися їх уникати.
1. Надмірне вживання активних дієприкметників теперішнього часу
Як ми вже зазначали, активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксами -уч-, -юч-, -ач-, -яч- не є органічними для української мови. Їх вживання часто є калькою з російської мови.
Неправильно: «Виступаючий на конференції доповідач привернув увагу аудиторії»
Правильно: «Доповідач, який виступав на конференції, привернув увагу аудиторії»
Неправильно: «Працюючі на заводі робітники отримали премію»
Правильно: «Робітники, які працюють на заводі, отримали премію» або «Робітники заводу отримали премію»
Зауважте, що деякі активні дієприкметники теперішнього часу закріпилися в мові як прикметники або терміни: «квітучий сад», «сплячий режим», «жалюча кропива», «родючий ґрунт».
2. Неправильне утворення дієприкметників
Часто помилки виникають при утворенні дієприкметників, особливо коли не враховуються фонетичні зміни в основі.
Неправильно: «посаджений» (від «посадити»)
Правильно: «посаджений»
Неправильно: «зробивший»
Правильно: «той, хто зробив» або використати інший мовний засіб
3. Неправильна пунктуація при дієприкметникових зворотах
Часто виникають помилки при відокремленні дієприкметникових зворотів комами.
Неправильно: «Освітлена сонцем, галявина виглядала чарівно» (якщо немає додаткового обставинного значення)
Правильно: «Освітлена сонцем галявина виглядала чарівно»
Неправильно: «Діти захоплені грою не помітили настання вечора»
Правильно: «Діти, захоплені грою, не помітили настання вечора»
4. Невідповідність дієприкметника нормам сучасної української мови
Неправильно: «слідуючий урок», «командуючий парадом», «завідуючий кафедрою»
Правильно: «наступний урок», «командувач параду», «завідувач кафедри»
5. Змішування дієприкметників із прикметниками
Іноді виникає плутанина між дієприкметниками та прикметниками, особливо тими, що мають подібне звучання.
Наприклад: «потемнілий» (дієприкметник) — «темний» (прикметник);
«зогнилий» (дієприкметник) — «гнилий» (прикметник)
6. Неправильне вживання форм на -но, -то
Неправильно: «Мною прочитано книгу»
Правильно: «Мною прочитана книга» або «Я прочитав книгу» або «Книгу прочитано»
Форми на -но, -то не потребують при собі допоміжного дієслова «бути» в теперішньому часі та називного відмінка іменника.
Неправильно: «Завдання було виконано»
Правильно: «Завдання виконано» або «Завдання було виконане»
Уникнення цих типових помилок допоможе зробити мовлення правильним та відповідним нормам сучасної української літературної мови.
Дієприкметник в українській літературі
Українська література багата на майстерне використання дієприкметників, які допомагають письменникам створювати яскраві, емоційно насичені образи, точно і лаконічно описувати предмети, явища, людей. Розглянемо приклади з творів класиків української літератури та сучасних авторів.
Тарас Шевченко використовує дієприкметники для створення експресивних, емоційно забарвлених образів:
• «І все те, все те радує очі, а серце, замучене горем, боліло» («Княжна»)
• «На розпутті кобзар сидить та на кобзі грає, кругом хлопці та дівчата, як мак процвітає» («Тарасова ніч»)
Іван Франко майстерно використовує дієприкметники для детального опису природи, людей, предметів:
• «Тихо покланялось колосисте жито, сріблом покроплене перлистим дощем» («Рибак»)
• «А на полі зацвіла пшениця, мов золотом повита» («На безвість»)
Леся Українка застосовує дієприкметники для створення поетичних, емоційно насичених образів:
• «Як билина підкошена впала» («В чужій хаті»)
• «Зорі, поблідлі від місячного сяйва, мліли» («Давня казка»)
Михайло Коцюбинський, майстер імпресіоністичного пейзажу, активно використовує дієприкметники для передачі найтонших відтінків кольору, світла, звуку:
• «Засипаний снігом, з обмерзлими вікнами, будинок здавався чужим та ворожим» («Сміх»)
• «Заплутана в гіллях нижче хмара підіймала нахмурені брови і заступала небо» («Тіні забутих предків»)
Ліна Костенко майстерно використовує дієприкметники для створення яскравих, глибоких образів:
• «Стояла я і слухала весну, вона мені багато говорила — листя опале і траву посивілу, усе, що звуть забутим і вмирущим» («Осінній день...»)
• «А ті гаї нехожені, а ті озера сонні, якими я задихана колись пройшла, — тепер не впізнаю» («Ті журавлі і їх прощальні сурми»)
Сергій Жадан, представник сучасної української літератури, також майстерно оперує дієприкметниками:
• «Збентежене серце в зачиненім місті захована рана зболілих тривог» («Твоя»)
• «Мов тіні, похилені власною втомою, мов птахи, підбиті своїми польотами» («Їхали козаки осінь зустрічать»)
Дієприкметники в українській літературі виконують важливі стилістичні функції. Вони:
• Допомагають створити яскраві, живі образи
• Роблять опис природи, людей, предметів більш точним і виразним
• Передають найтонші відтінки думок та почуттів
• Збагачують мову твору, роблять її більш виразною та емоційною
• Допомагають авторам уникнути складних синтаксичних конструкцій і водночас зберегти смислову глибину
Вивчення дієприкметників у творах української літератури не лише розширює наші знання про цю частину мови, а й допомагає глибше зрозуміти багатство та виразність української мови, її стилістичні можливості.