Сапфо «До богів подібний»: літературний аналіз
У поезії «До богів подібний мені здається» Сапфо з надзвичайною щирістю та інтенсивністю розповідає про своє захоплення прекрасною людиною. Даній поезії більше, ніж 2,5 тисячі років, а слова та почуття ліричної героїні нам добре зрозумілі, бо і у наш час люди здатні закохуватися так само сильно, як і в часи Сапфо.
Текст вірша «До богів подібний»
До богів подібний мені здається Той, хто біля тебе, щасливий, сівши, Голосу твого ніжного бриніння Слухає й ловить Твій принадливий усміх: від нього в мене Серце перестало б у грудях битись; Тільки образ твій я побачу - слова Мовить не можу. І язик одразу німіє, й прудко Пробігає пломінь тонкий по тілу. В вухах чути шум, дивлячись, нічого Очі не бачать. Блідну і тремчу, обливаюсь потом, Мов трава пожовкла, безсило никну, От іще недовго й, здається, має Смерть надлетіти… (Переклад Г. Кочура)
Тема та ідея твору
Тема - захоплення прекрасною людиною, фізичні та емоційні прояви кохання, які досягають найвищої інтенсивності.
Ідея - показати силу кохання, яке може викликати найсильніші фізичні та емоційні реакції, що перетворюють людину та впливають на всі її органи чуття.
Художні засоби та стилістика
Головний художній засіб у цьому вірші - гіпербола (художнє перебільшення). Поетеса описує фізичні прояви кохання настільки сильно, що вони здаються майже смертельними: «Серце перестало б у грудях битись», «язик одразу німіє», «очі не бачать», «здається, має смерть надлетіти».
Також використовуються метафори («пломінь тонкий по тілу»), порівняння («мов трава пожовкла, безсило никну»), які допомагають передати інтенсивність почуттів та створити яскравий образ емоційного стану ліричної героїні.
Значення твору в історії літератури
Вірш «До богів подібний» є одним з найвідоміших творів Сапфо та класичним прикладом любовної лірики. Він показує, що почуття кохання залишаються незмінними протягом тисячоліть, і що людина завжди здатна відчувати найсильніші емоції, які перетворюють її життя та впливають на всі аспекти існування.
Коментарі