"До Мельпомени ("Мій пам'ятник стоїть...")": аналіз оди Горація

29 травня 2025 р.•

Ода «До Мельпомени ("Мій пам'ятник стоїть...")» Горація належить до найвідоміших творів античної літератури та розкриває тему увічнення поета через його творчість, що переважає земну славу і матеріальні пам'ятники.

Паспорт твору

Автор: Горацій

Літературний рід: лірика

Жанр: ода

Напрям, течія: класицизм (антична література)

Віршовий розмір: грецькі еолійські строфи (в оригіналі — сапфічна строфа); у перекладах — силабічно-тонічні форми

Римування: у перекладах — перехресне та суміжне, залежно від адаптації (оригінал античний — без римування)

Строфа: чотиривірші (в перекладах — катрени)

Тема та ідея

Тема: увічнення поета через його творчість, що переважає земну славу і матеріальні пам'ятники.

Ідея: поезія долає смерть і руйнування часу; справжня безсмертність — у мистецтві та слові.

Ода показує, що творчість є джерелом безсмертя митця, а усвідомлення своєї ролі як новатора, що переніс грецькі поетичні форми на римський ґрунт, надає особливого значення твору.

Провідний мотив

У творі звучить мотив творчості як джерела безсмертя митця; усвідомлення своєї ролі як новатора, що переніс грецькі поетичні форми на римський ґрунт.

Художні засоби

У оді використано різноманітні художні засоби та стилістичні фігури:

Метафора: "пам'ятник стоїть триваліший від міді" (поезія як духовний монумент)
Гіпербола: "вищий від пірамід" — перебільшення, що підкреслює вічність слова
Анафора: повтор "дав я… дав я…" (в оригіналі)
Антитеза: протиставлення тлінності матеріального й вічності духовного
Персоніфікація: час і стихії, які "не зітруть" пам'яті про поета
Алітерація й асонанс: підсилюють урочистість звучання

Образи та символіка

Пам'ятник — символ поезії, що переживає автора.

Мельпомена (муза трагедії) — уособлення поетичного натхнення.

Лавровий вінець — знак визнання, перемоги, безсмертя.

Природні стихії (дощ, буря, час) — сили руйнування, які не можуть знищити слово.

Історичний контекст

Горацій усвідомлює себе новатором: він "поклав на італійську міру еллінський спів" — запровадив у латинську поезію грецькі строфи (Алкей, Сапфо).

Це програмний текст для всієї європейської літератури, що започатковує традицію "пам'ятника поетові" (згодом наслідували Державін "Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний" та Пушкін).