"Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)": аналіз роману Сервантеса

29 травня 2025 р.•

Роман «Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)» Мігеля де Сервантеса Сааведри належить до найвідоміших творів світової літератури та розкриває тему розповіді про пригоди героя, що уявив себе мандрівним лицарем в епоху, коли лицарські ідеали існували вже тільки на сторінках книжок.

Паспорт твору

Автор: Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616)

Літературний рід: епос

Жанр: роман (сатиричний роман, пікареска)

Напрям, течія: Відродження, бароко

Початок створення: 1597 р.

Вперше видано: частина перша – 1605 рік, частина друга – 1615 рік

Тема та ідея

Тема: розповідь про пригоди героя, що уявив себе мандрівним лицарем в епоху, коли лицарські ідеали існували вже тільки на сторінках книжок.

Ідея: роман показує протиставлення ідеалів і реальності, критикує лицемірство суспільства та прославляє благородство духу, навіть коли воно здається смішним у сучасному світі.

Головні герої

Дон Кіхот (Алонсо Кіхано) — ідальго, що, прочитавши занадто багато лицарських романів, вирішив стати мандрівним лицарем. Він вирушає в подорожі, щоб захищати слабких і боротися з несправедливістю, хоча його уявлення про світ розходяться з реальністю.

Санчо Панса — простий селянин, що стає оруженосцем Дон Кіхота. Він практичний, жадібний до грошей, але вірний своєму панові. Санчо Панса є контрастом до ідеалістичного Дон Кіхота.

Художньо-стильові особливості

Роман поєднує елементи сатири, гумору та філософської глибини. Сервантес використовує іронію та пародію для критики лицарських романів та суспільства свого часу.

Твір містить багато різних жанрів: пригодницьку повість, любовні історії, філософські роздуми, соціальну сатиру.

Символіка

Вітряки — символізують битву з ілюзіями та переконаннями, які насправді є лише вітряками.

Дульсінея Тобоська — уявна кохана Дон Кіхота, символ недосяжного ідеалу.

Росінанте — кінь Дон Кіхота, символ приреченості його ідеалів у реальному світі.

Історичний контекст

Роман створювався в епоху занепаду іспанської імперії, коли лицарські ідеали залишились у минулому. Сервантес критикував не лише лицарські романи, але й суспільні норми свого часу, показуючи протиріччя між ідеалами та реальністю.