Вірш «Дощ» Максима Рильського: аналіз та текст

31 жовтня 2025 р.•

Вірш Максима Рильського «Дощ», написаний у 1925 році, — це гімн благодатному дощу, що приносить життя землі. Поет майстерно поєднує реалістичний опис природного явища з міфопоетичним баченням, створюючи образ землі-матері та дощу-гостя.

Літературний паспорт вірша

Автор: Максим Тадейович Рильський

Рік написання: 1925

Жанр: вірш

Вид лірики: пейзажна

Тема: оспівування краси природи, зображення дощу як життєдайної сили

Ідея: возвеличення чарівності дощу, його благодатної ролі для землі

Основна думка: захопленість рідною природою, її величним та дивовижним світом, райдужними кольорами

Настрій поезії: бадьорий, оптимістичний, урочистий

Ліричний герой: любить рідну землю, природу, людей; відчуває єдність з природою

Текст вірша «Дощ»

Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.

Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,—
І пшеницею й ячменем,
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.

Художні засоби вірша

Епітети — багатство барв та відчуттів:

благодатний, довгожданий дощ — дощ, якого чекали, який приносить благо
дивним сяйвом (осіянний) — дощ освітлений незвичайним світлом
золотий вечірній гість — дощ приходить увечері, освітлений заходом сонця
закурені будинки — будинки міста, покриті димом, пилом
зголоднілі передмістя — бідніші райони міста
гарячі груди (землі) — спечена, суха земля
буйний посів зелений — пишна, густа рослинність
білі села — світлі, чисті села

Метафори — дощ як жива істота:

«золотий вечірній гість» — дощ постає гостем, якого чекали
«впав бадьоро» — дощ падає активно, енергійно
«відкривай груди» — звертання до землі, як до людини
«дощ остудить» — дощ приносить прохолоду
«дощ оживить і запліднить» — дощ дає життя
«дощ звеселить» — дощ приносить радість

Порівняння:

«дощ-гість» — основне порівняння, що пронизує весь вірш

Звертання:

«Мати земле!» — урочисте звертання до землі як до матері

Образи вірша «Дощ»

Земля як мати:

Найважливіший образ вірша — Земля-мати. Рильський використовує давній міфологічний образ, що існує в багатьох культурах.

Земля в поезії Рильського постає матір'ю, покровителькою та помічницею, що має магічну силу. Це персонаж язичницької картини світу, у якій земля діє у функції матері.

Звертання «Мати земле!» підкреслює шанобливе, сакральне ставлення до землі. Це не просто ґрунт — це жива істота, що народжує життя.

Дощ як гість-рятівник:

Дощ у вірші — це «благодатний, довгожданий... золотий вечірній гість». Він приходить як довгоочікуваний візитер, що приносить дари:

Остуду для спеченої землі
Життя для рослин
Плодючість для полів
Радість для сіл

Дощ падає «бадьоро, свіжо, дзвінко» — ці прислівники підкреслюють активність, енергію, життєдайну силу дощу.

Соціальний підтекст вірша

Рильський не обмежується лише оспівуванням природи. У вірші є соціальний підтекст:

«На закурені будинки
Зголоднілих передмість»

Дощ падає на «закурені будинки» — це міські будівлі, покриті димом фабрик та заводів. «Зголоднілі передмістя» — бідні райони міста, де живуть робітники.

Дощ не вибирає — він однаково щедро зрошує і місто, і село, і бідні передмістя. Це підкреслює демократичність природи, її байдужість до соціальних відмінностей.

Потім дощ принесе врожай — «пшеницею й ячменем, буйним посівом зеленим» — і цей врожай «білі села звеселить». Дощ приносить радість селянам, хліборобам, тим, хто живе з землі.

Значення вірша

Вірш «Дощ» показує, наскільки важливе це природне явище для життя. Без дощу все засохне та пропаде, не буде хліба, не буде життя.

Своє захоплення дощем Рильський виражає багатьма прикметниками та прислівниками, що доповнюють створений образ. Поет персоніфікує, оживляє і дощ, і землю — вони постають живими істотами у вічному союзі.

Вірш вчить нас:

Цінувати дощ як життєдайну силу
Бачити красу навіть у звичайних явищах
Розуміти взаємозв'язок усіх елементів природи
Шанобливо ставитися до землі як до матері
Відчувати радість від спілкування з природою

«Дощ» Рильського — це урок бачення краси там, де інші бачать лише вологу незручність. Це заклик любити природу в усіх її виявах, розуміти її мову та бути вдячними за її дари.