«Фауст»: композиція трагедії Гете
17 вересня 2025 р.•
Композиція трагедії «Фауст» відображає грандіозність задуму Гете та складність філософських проблем, порушених у творі. Письменник створив унікальну структуру, яка дозволяє розглянути долю людини в космічному масштабі.
Загальна структура твору
Трагедія складається з «Присвяти», двох прологів («Театральний пролог» і «Пролог на небі») та двох частин. Така складна структура дозволяє автору показати проблему з різних точок зору.
«Присвята» має автобіографічний характер — Гете звертається до образів молодості, що знову постали перед ним після довгої перерви в роботі над твором.
Кожен елемент композиції виконує свою функцію в розкритті загального задуму — показати шлях людини до самопізнання та духовного вдосконалення.
«Театральний пролог»
У «Театральному прологу» ведуть діалог Директор театру, Поет та Комедіант. Ця сцена відображає роздуми Гете про призначення мистецтва та його відносини з публікою.
Директор прагне комерційного успіху, Поет відстоює високі ідеали мистецтва, Комедіант шукає компроміс між ними. Ці три позиції відображають різні аспекти творчої особистості.
Пролог готує читача до сприйняття твору, який поєднує філософську глибину з театральною ефектністю, високе мистецтво з народними елементами.
«Пролог на небі»
«Пролог на небі» відтворює біблійну ситуацію з Книги Йова: Господь і Мефістофель сперечаються про природу людини. Це надає твору космічного масштабу.
Бог вірить у людину, у її здатність до добра і самовдосконалення. Мефістофель, навпаки, вважає людину слабкою істотою, схильною до зла.
Спір вирішується експериментом: Мефістофелю дозволяється спокушати Фауста, щоб довести правоту однієї з позицій.
Пролог визначає філософську проблематику всього твору — питання про сутність людської природи, можливості її вдосконалення.
Перша частина трагедії
Перша частина присвячена особистій драмі Фауста — його кризі, угоді з Мефістофелем, коханню до Маргарити та її трагічній долі.
Композиція першої частини побудована на контрасті: кабінет ученого — народне свято, високі філософські роздуми — земні пристрасті.
Центральний епізод — історія Маргарити — показує, як прагнення Фауста до абсолютного щастя приносить страждання іншим людям.
Фінал першої частини — спасіння Маргарити — утверджує віру в божественну милість до щирої, каючої душі.
Друга частина трагедії
Друга частина має більш символічний, алегоричний характер. Фауст діє вже не як приватна особа, а як представник людства в цілому.
Композиція другої частини складніша: античні образи поєднуються з сучасними, міфологічні сцени — з реалістичними.
Кульмінацією стає діяльність Фауста з осушення моря — символ творчої праці на благо людства, що приносить герою остаточне духовне прозріння.
Фінал — смерть і спасіння Фауста — завершує філософський експеримент, започаткований у «Прологу на небі».
Принципи композиційної побудови
Гете використовує принцип контрасту: високе і низьке, трагічне і комічне, реальне і фантастичне постійно протиставляються та взаємодіють.
Важливу роль відіграє символіка: кожна сцена має не лише пряме, але й переносне значення, що створює багатоплановість твору.
Композиція відображає діалектичний принцип розвитку: через боротьбу протилежностей (Фауст — Мефістофель) досягається синтез — духовне прозріння.
Єдність і цілісність твору
Незважаючи на складність структури, трагедія має внутрішню єдність, забезпечену центральним образом Фауста та наскрізною філософською проблематикою.
Мотив шукання пронизує весь твір: Фауст шукає істину, щастя, сенс життя. Цей мотив об'єднує різнорідні епізоди в єдине ціле.
Композиційна рамка (пролог — епілог) створює завершеність твору, показуючи результат духовних пошуків героя.