"Гамлет": історія створення та джерела сюжету трагедії

Найдавніше джерело - «Діяння данців» Саксона Граматика (кінець XII ст.), де розповідається про принца Амлета, що прикидається дурнем, аби пережити двірцевий переворот. Уже там з’являються мотиви підслуховування за ширмою, сцена бенкету й підміна послання під час поїздки до Британії.

У 1580-х роках на лондонській сцені існував «Ur-Hamlet» - «попередник», авторство якого приписують Томасу Кіду. Текст не зберігся, але згадки сучасників підтверджують наявність Привида і кривавих сцен помсти.

Шекспір не просто переписав сюжет: він зменшив акценти на зовнішній жорстокості, ввів філософські монологи, змінив образ Офелії та додав політичну лінію з Фортінбрасом.

Першим друком став «поганий кварто» 1603 року - піратська стенограма вистави, скорочена й неточна. Уже наступного року з’явився «гарний кварто», який вважають найближчим до авторського варіанту. Остаточну канонічну версію опубліковано в Першому фоліо 1623 року, де текст довший на сотні рядків.

Сучасні видання комбінують обидва кварто та фоліо, створюючи «гібрид», щоб читач бачив і цензурні купюри, і додані сцени.

П’єса вперше була зіграна близько 1601 року трупою «Людей лорда-камергера» в театрі Globe. Свідчення того часу підкреслюють популярність ролі, яку виконував Річард Бербедж: глядачі цитували монологи, а фраза «прекрасно, як “Гамлет”» стала компліментом для будь-якої вистави.

Для елізабетинської публіки це була насамперед історія про справедливу помсту. Лише в XVIII столітті, завдяки Ґете й німецьким романтикам, Гамлет перетворився на символ людини, що відчуває крах старих цінностей. У ХХ столітті психологи прочитали трагедію як драму свідомості, а режисери - як політичну притчу про корупцію влади.