Образ Івана Гонти у поемі «Гайдамаки»
25 липня 2024 р.•
Іван Гонта, поряд із Максимом Залізняком, є центральною фігурою поеми «Гайдамаки». Як історична постать і ватажок повстанців, він втілює ідею самопожертви заради спільної справи. Його образ — один із найтрагічніших в українській літературі, адже він змушений обирати між батьківським обов'язком і присягою.
Вірність присязі як визначальна риса
Перебуваючи на службі у польського магната, Гонта бачив знущання конфедератів над українським народом, що й спонукало його приєднатися до повстання. Визначальною рисою його характеру є абсолютна вірність клятві. Ця риса найповніше розкривається в розділі «Гонта в Умані», де він, попри батьківську любов, власноруч вбиває своїх синів-католиків, щоб не зрадити присягу.
Цей вчинок стає кульмінацією його внутрішньої трагедії. Боротьба між Гонтою-батьком і Гонтою-месником завершується перемогою останнього, але приносить герою не полегшення, а нестерпні душевні муки.
Трагедія батька і месника
Після вбивства синів Гонта шукає забуття в кривавій помсті: «Крові мені, крові! Шляхетської крові, бо хочеться пить, хочеться дивитись, як вона червоніє, хочеться напиться…» Його страждання настільки великі, що він вважає себе пропащим навіки, а зорі на небі — докором сумління.
Проте батьківські почуття не полишають його. Він знаходить тіла синів і ховає їх за козацьким звичаєм, картаючи себе за скоєне і просячи в дітей пробачення. Цей епізод, хоч і не має підтвердження в народних переказах, був введений Шевченком, щоб підкреслити максимальну відданість Гонти ідеї повстання, що робить його схожим на гоголівського Тараса Бульбу.