Вірш «Газела про темну смерть» Федеріко Гарсіа Лорки Лорка

Хотів би я заснути, як засинають яблука,
і спати десь далеко від цвинтарного гамору.
Хотів би я заснути, як та мала дитина,
що в чистім морі мріє собі розкраять серце.

Ви тільки не кажіть мені, що мертві не кривавляться,
бо рот гниє, а все водиці просить.
Навіщо мені знати, як їх мордують трави
і місяць із гадючим ротом,
що порається перед світом.

Хотів би я заснути на час,
на час, на хвильку, на століття,
хай знають тільки всі, що я не вмер,
що є в моїх устах ще стійло золоте,
що я — маленький приятель провесняного леготу
і велетенська тінь од власних сліз.

Покрий мене над ранок покривалом,
хай пригорщами сипле на тіло мурашву;
змочи мені взуття твердючою водою,
хай клешні скорпіонячі по ній дрібочуть пoковзом.

Бо хочу я заснути, як засинають яблука,
навчитися плачу, що від землі очистить,
бо хочу бути разом з дитиною сумною,
що в чистім морі мріє собі розкраять серце.

Основна тема

Головна тема вірша — протиставлення життя та смерті, бажання поета знайти спокій у природному циклі існування. Лорка не приймає смерть як кінець, а бачить у ній перехід до іншого стану буття.

Художні образи

Яблука — символ природного циклу життя, дозрівання та засинання. Поет бажає заснути «як засинають яблука», що означає природний, спокійний перехід.

Дитина в морі — образ чистоти, невинності та мрій. Дитина, яка «мріє собі розкраять серце», символізує готовність до жертви заради краси або любові.

Золоте стійло в устах — метафора поетичного дару, творчості, яка не зникає навіть після смерті.

Структура та ритм

Вірш написаний у формі газели — давнього східного поетичного жанру, який Лорка активно використовував. Це надає твору особливий ритм та мелодійність.

Філософський зміст

Лорка заперечує традиційне розуміння смерті як кінця. Для нього смерть — це лише сон, перехід до іншого стану, де зберігається творча сутність людини. Поет вірить у безсмертя через мистецтво та поезію.

Вірш написаний в 1936 році, незадовго до початку Громадянської війни в Іспанії та загибелі самого Лорки. Це надає твору особливе значення — поет передчував свою смерть і намагався осмислити її через поезію.

Збірка «Тамаритянський диван» була видана посмертно в 1940 році в Нью-Йорку, що робить цей вірш своєрідним заповітом поета.