«Герой нашого часу»: цитатна характеристика Бели
15 січня 2025 р.•
Цитатна характеристика Бели дозволяє глибше зрозуміти цю трагічну героїню через слова Максима Максимовича, самого Печоріна та власні репліки дівчини. Лермонтов створив образ, який втілює природну красу, щирість почуттів та трагедію нерозділеного кохання.
Опис зовнішності та характеру
«А красуня була справжня: високенька, тоненька, очі чорні, як у гірської серни, так і заглядали тобі в душу» — захоплений опис Максима Максимовича.
«Співала вона, як пташка, танцювала, як серна гірська» — про природну граційність Бели.
«Гордячка була, треба сказати» — про її незалежний характер.
«А розумна була, говорила по-нашому» — про її здатність до навчання та спілкування.
Ставлення до Печоріна
«Спочатку вона дичилася, мовчала» — про початковий опір Бели.
«А потім почала веселішати, і ми розмовляли» — про поступове звикання до нового життя.
«Бела його любила, треба правду сказати» — визнання глибини її почуттів.
«Вона йому казала: якщо ти мене не любиш, то скажи — я піду в гори» — про її гідність та готовність до жертви.
Власні слова Бели
«Якщо Печорін мене не кохає, то хто мені заважає піти? Я не кріпачка; я княжна!» — про усвідомлення своєї гідності.
«Я бачу, він мене не кохає, як раніше» — болісне усвідомлення охолодження коханого.
«Іноді здається мені, що ми з різних світів» — про відчуття відчуженості між нею та Печоріним.
«Краще б мені померти» — відчай від нерозділеного кохання.
Характеристика від Печоріна
«Бела була хороша, і я був дурень, що думав, ніби вона ангел, посланий мені співчутливою долею» — про початкове захоплення.
«Любов дикунки не набагато краща за любов знатної пані» — цинічна оцінка після охолодження.
«Вона була єдина жінка в світі, яку я не зміг би обманути» — визнання її щирості.
«Я її кохав, як раба» — егоїстичне розуміння кохання.
Трагічний фінал
«Вона лежала нерухомо, і так мало крові було навколо» — опис смертельного поранення.
«Добре, що помираю; якби я одужала, а Печорін одружився б з іншою... Я б його вбила або себе» — останні слова Бели.
«Вона не плакала, не стогнала — тільки іноді здавалося, ніби хоче щось сказати» — про її мужність перед смертю.
«Коли вона померла, Печорін довго сидів біля неї» — рідкий прояв справжніх почуттів у героя.
Символічне значення образу
«Як квітка, зірвана на зорі та кинута на дорогу» — метафора долі Бели.
«Вона була створена для щастя» — про нереалізовані можливості героїні.
«Її серце було чисте, як гірський струмок» — символ природної чистоти.
«Вона кохала не розумом, а серцем» — про щирість її почуттів.