Еліза Дулітл у «Пігмаліоні»: характеристика образу
26 вересня 2025 р.•
Еліза Дулітл – головна героїня комедії Бернарда Шоу «Пігмаліон». Це молода квіткарка з лондонських нетрів, яка завдяки професору фонетики Генрі Хіггінсу перетворюється на справжню леді. Образ Елізи – один із найяскравіших жіночих образів світової драматургії, символ можливостей людини змінювати себе.
Загальна характеристика Елізи
Еліза Дулітл – це дівчина з простої сім'ї, яка нічим не відрізняється від інших представниць лондонського дна. Вона має «цікаву зовнішність», але грубі манери та жахлива вимова безжально розкривають її соціальне становище.
За словами самої Елізи, «її не можна назвати привабливою». Проте в ній є щось, що привертає увагу професора Хіггінса – природна гідність і сильний характер.
Еліза працює квіткаркою біля театру Ковент-Гарден. Її мрія скромна – «стати продавчинею у квітковому магазині, щоб не стирчати з кошиком на розі Тотнем-Корт-роуд».
Три стадії розвитку Елізи
Видатний драматург Бернард Шоу показує три стадії розвитку свідомості Елізи-Галатеї:
1. Безграмотна квіткарка – Еліза на початку п'єси. Вона говорить жахливим кокні-діалектом, не знає етикету, поводиться як людина з нижчих верств суспільства.
На цій стадії Еліза вже проявляє почуття власної гідності:
«Я маю право продавати квіточки де завгодно, аби тільки не стовбичила людям на дорозі. Яке в нього право втручатися в мої діла? Аніякого права! Я маю таке саме право бути тут, як і ви!»
2. «Майже леді» – Еліза після навчання у Хіггінса. Вона вже опанувала правильну вимову, але ще не зовсім засвоїла манери та світський етикет. На прийомі у місіс Хіггінс вона говорить правильно, але теми розмов вибирає недоречні.
3. Справжня леді – Еліза наприкінці п'єси. Вона не лише виглядає і говорить як аристократка, а й мислить як незалежна особистість. Здатна вести гостру дискусію, відстоювати свою позицію.
Еліза змінюється протягом усієї п'єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. Вона була сильною на початку і залишається такою наприкінці.
Риси характеру Елізи
Щирість – Еліза завжди говорить те, що думає. Вона не вміє й не хоче брехати.
Енергійність – дівчина наполеглива у досягненні своїх цілей. Вона витримує важкі уроки Хіггінса, не здається.
Природна моральність – попри бідність і важке життя, Еліза зберігає чесність і порядність.
Почуття власної гідності – навіть будучи квіткаркою, Еліза не дозволяє принижувати себе:
«Ой, паночку, скажіть йому, щоб не писав на мене! Вони ж заберуть у мене дозвіл торгувати й виженуть мене на вулицю!»
Сила волі – Еліза здатна протистояти навіть Хіггінсу, коли відчуває несправедливість.
Прагнення до самовдосконалення – вона хоче стати кращою, підняти себе над злиднями.
Еліза у четвертій дії – нова людина
У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так просто не поступиться власним щастям.
Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ.
Але Еліза розуміє важливу річ: вона не є господинею в будинку Хіггінса. Він не цінує її як жінку. Завдяки досягнутим нею результатам професор просто виграв парі – і більше нічого.
Еліза опиняється в складній ситуації: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого – розуміє, що не потрібна йому.
У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили. Вона висловлює професорові весь негатив, що накопичився в її серці:
«Але я можу обійтися без вас — ще й як обійдуся, не думайте!»
Еліза знаходить вихід із безвихідної ситуації, який зрештою винагороджує її перемогою над обставинами. Вона стає справді незалежною особистістю.
Філософський зміст образу
Образ Елізи ілюструє головну ідею п'єси: зовнішні відмінності між людьми штучні. Хіггінс каже:
«Створіння, що видає такі гнітючі звуки, не має права бути — не має права на життя! Затям: ти — людська істота, наділена душею і божественним даром ясного слова, а твоя рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона та Біблії!»
Але Шоу йде далі. Він показує через Елізу: справжня леді – це не та, що правильно говорить і вдягається. Еліза сама формулює цю думку:
«Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші»
Отже, проблема не в самій людині, а в ставленні суспільства. Еліза завжди була гідною людиною – просто їй не давали можливості це проявити.
Еліза і Хіггінс
Стосунки Елізи та Хіггінса – центральна лінія п'єси. Професор створив з квіткарки леді, але не помітив, що створив живу людину, а не ляльку.
Еліза – дуже сильна особистість. Вона ніколи не переможе Хіггінса у суперечці, бо він розумніший і освіченіший. Але вона може перемогти обставини, вийшовши з-під його влади.
Наприкінці п'єси Еліза стає справді рівною Хіггінсу – не через освіту чи манери, а через внутрішню силу й незалежність.
Коментарі