Історичний портрет Івана Мазепи

28 травня 2025 р.

Іван Степанович Мазепа (1639-1709) - одна з найсуперечливіших та найяскравіших постатей української історії. Гетьман України, політик європейського масштабу, меценат і покровитель мистецтв, він залишив неоднозначну спадщину, що й досі викликає палкі дискусії серед істориків. Його постать символізує складні вибори та драматичні повороти долі української держави наприкінці XVII - на початку XVIII століття.

Походження та освіта

Іван Мазепа народився 20 березня 1639 року в урочищі Мазепинці на Білоцерківщині (за іншими даними - в селі Мазепи на Київщині) у заможній козацько-старшинській родині. Його батько Степан Адам Мазепа був власником значних земельних володінь і обіймав важливі урядові посади.

Початкову освіту майбутній гетьман здобув у Києво-Могилянській академії, де вивчав латину, польську мову, риторику, філософію та богослов'я. Це дало йому ґрунтовну гуманітарну підготовку та сформувало його як освічену людину свого часу.

Після закінчення академії Мазепа продовжив навчання в єзуїтській колегії у Варшаві, де удосконалив знання європейських мов та познайомився з західноєвропейською культурою. Ця освіта зробила його однією з найосвіченіших людей тогочасної України.

Служба при дворі та початок кар'єри

Після завершення освіти Мазепа служив при дворі польського короля Яна ІІ Казимира як паж, що дало йому цінний досвід дворцової дипломатії та етикету. Він навчився розумітися на європейській політиці та завів важливі знайомства.

Повернувшись в Україну, Мазепа спочатку служив писарем у Чигиринському полку, а згодом став генеральним писарем Війська Запорозького при гетьмані Івані Самойловичу. Ця посада дала йому досвід адміністративного управління та знання реалій козацької держави.

Мазепа швидко зарекомендував себе як здібний організатор та дипломат. Він брав участь у переговорах з Москвою, Польщею та Кримським ханством, що розширило його політичний кругозір та репутацію.

Обрання гетьманом

У 1687 році, під час невдалого Кримського походу, московське керівництво вирішило усунути гетьмана Івана Самойловича, якого звинуватили в зраді та спробі об'єднання з Туреччиною. Мазепа, користуючись довірою російської влади, зумів стати кандидатом на гетьманську булаву.

25 липня 1687 року на козацькій раді в Коломаку Мазепу обрали новим гетьманом України. Це обрання відбулося під тиском російських військ, що ставило під сумнів його легітимність серед частини козацтва.

Новий гетьман одразу зіткнувся з необхідністю балансувати між інтересами Москви, очікуваннями козацької старшини та потребами простого народу. Це визначило всю його подальшу політику.

Внутрішня політика та реформи

Мазепа проводив політику централізації влади, намагаючись зміцнити гетьманську владу та обмежити своволю полкової старшини. Він реорганізував адміністративний апарат та запровадив нові принципи управління Гетьманщиною.

Особливу увагу гетьман приділяв розвитку освіти та культури. За його підтримки було збудовано або відновлено численні церкви, монастирі та навчальні заклади. Києво-Могилянська академія отримала значну фінансову підтримку.

Економічна політика Мазепи спрямовувалася на розвиток торгівлі та ремесел. Він сприяв відновленню зруйнованих війнами міст, заохочував іноземних майстрів до переселення в Україну та підтримував розвиток мануфактур.

Меценатська діяльність

Мазепа увійшов в історію як видатний меценат і покровитель мистецтв. За його підтримки розквітли архітектура, живопис, літературна творчість та музичне мистецтво. Він особисто фінансував будівництво численних храмів у стилі українського бароко.

Найвідомішими пам'ятками, зведеними за часів Мазепи, є Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври, численні церкви в Батурині та інших містах. Ці споруди стали перлинами української архітектури.

Гетьман також підтримував розвиток освіти, жертвуючи значні кошти на відкриття шкіл та бібліотек. При його дворі в Батурині зібралася ціла плеяда талановитих діячів культури, письменників та вчених.

Зовнішня політика та дипломатія

Мазепа вів складну багатовекторну зовнішню політику, намагаючись зберегти автономію України між потужними сусідами. Він підтримував офіційні відносини з Москвою, але водночас вів таємні переговори з Польщею, Швецією та Туреччиною.

Гетьман розумів, що повна залежність від Москви загрожує українській автономії. Тому він шукав можливості для зміцнення міжнародного становища України, розвивав дипломатичні відносини з європейськими державами.

Особливо активізувалися зовнішньополітичні зносини Мазепи після початку Північної війни 1700-1721 років. Він уважно стежив за ходом воєнних дій та оцінював можливості для України в цьому конфлікті.

Союз зі Швецією та конфлікт з Петром І

Поступове посилення російського централізму та обмеження прав України змусили Мазепу шукати альтернативи московському протекторату. У 1708 році він таємно уклав союз зі шведським королем Карлом XII, сподіваючись на відновлення української незалежності.

Рішення про перехід на бік Швеції було надзвичайно ризикованим. Мазепа розраховував на підтримку козацтва та шведські військові успіхи, але недооцінив силу російського опору та лояльність частини козацької старшини до Москви.

Коли угода з Карлом XII стала відомою, Петро І оголосив Мазепу зрадником та анафемував його в церкві. Це різко розкололо українське суспільство та поставило гетьмана в надзвичайно складне становище.

Полтавська битва та її наслідки

27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва - вирішальне зіткнення між російськими та шведськими військами. Мазепа з невеликим загоном козаків перебував у шведському таборі, але його роль у битві була мінімальною.

Поразка шведів під Полтавою стала катастрофою для планів Мазепи. Разом з Карлом XII він був змушений втікати до володінь Османської імперії, залишивши Україну на поталу російським військам.

Помста Петра І була жорстокою: Батурин - столицю Мазепи - було спалено, багатьох його прихильників страчено або заслано до Сибіру. Автономні права України були значно обмежені.

Останні роки та смерть

Після поразки під Полтавою Мазепа жив у вигнанні в Молдавії під захистом господаря Дмитра Кантемира та турецького султана. Він не припиняв дипломатичних зусиль щодо відновлення українського державного життя.

В еміграції гетьман переживав не лише політичну поразку, а й особисту трагедію. Він бачив, як руйнується все, що будував протягом двадцяти років правління. Здоров'я його поступово погіршувалося.

Іван Мазепа помер 21 серпня 1709 року в місті Варниця в Молдавії у віці 70 років. Його поховали у місцевому монастирі. Смерть гетьмана символічно завершила епоху української автономії в складі Російської імперії.

Особистість та характер

Сучасники описували Мазепу як людину високої освіченості, витонченого смаку та аристократичних манер. Він вільно володів кількома мовами, був ерудованим співрозмовником та тонким знавцем мистецтва.

Гетьман мав репутацію чарівливого та елегантного чоловіка, який користувався популярністю серед жінок. Романтичні історії про його особисте життя стали основою для численних літературних творів та легенд.

Водночас Мазепа був прагматичним політиком, здатним на рішучі та навіть жорстокі вчинки заради досягнення своїх цілей. Він поєднував у собі європейську освіченість з українським патріотизмом та політичною хитрістю.

Історичне значення та суперечливість оцінок

Постать Мазепи в історичній пам'яті залишається надзвичайно суперечливою. Російська історіографія традиційно змальовувала його як зрадника та авантюриста, тоді як українська - як борця за національну незалежність.

Об'єктивна оцінка діяльності Мазепи потребує врахування складності епохи та обмеженості його можливостей. Він намагався зберегти та розширити українську автономію в умовах посилення абсолютизму в сусідніх державах.

Незалежно від оцінки його політичних рішень, внесок Мазепи в розвиток української культури є незаперечним. Його меценатська діяльність сприяла розквіту національного мистецтва та збереженню культурної самобутності України.

Образ Мазепи став символом боротьби за українську незалежність та надихав майбутні покоління патріотів. Його постать знайшла відображення в творах Пушкіна, Байрона, Листа та багатьох інших митців.

Іван Мазепа залишається однією з найяскравіших та найсуперечливіших постатей української історії. Його життя демонструє складність історичного вибору в епоху кардинальних змін. Незважаючи на трагічний кінець його політичної кар'єри, Мазепа зумів створити культурну спадщину, що пережила його на століття. Його постать символізує прагнення українського народу до державної незалежності та європейської інтеграції, що робить її актуальною і сьогодні.