"Іван Підкова": аналіз історичної поеми Тараса Шевченка
27 січня 2025 р.•
Історична поема "Іван Підкова" Тараса Шевченка написана близько 1839 року та вперше надрукована у "Кобзарі" 1840 р. Це другий після "Тарасової ночі" твір Шевченка, присвячений минулому України, а саме — морським походам козацтва в Туреччину.
Паспорт твору
Автор: Тарас Шевченко
Літературний рід: ліро-епос
Жанр: історична поема
Напрям (течія): романтизм
Рік написання: 1839, орієнтовно
Віршування: силабо-тонічне, фольклорне (народнопісенне); наявне також метричне віршування; автор використовує різні віршові розміри: ямб і хорей
Римування: закономірно римуються парні рядки
Тема та ідея
Тема: спогади про героїчну минувшину рідного краю, коли козаки на чолі з отаманом Іваном Підковою боролися з турецькими загарбниками.
Ідея: уславлення відваги та мужності запорожців в боротьбі за свободу та незалежність України, їх братерської дружби, та довіри до свого отамана, а також висловлення смутку за добрим минулим країни.
Головна думка: заклик пам'ятати й вшановувати вірних синів держави, які боролися за незалежність під керівництвом мудрих та сміливих ватажків, як І. Підкова.
Провідні мотиви
У творі розкриваються мотиви патріотизму як основного мотиву, туги за минулим, слави та волі запорожців, природи як свідка історії (війни та трагедії), що зберігає пам'ять про минуле.
Композиція та сюжет
Невелика за обсягом поема складається з двох частин:
Перша частина — зображено сучасність (середина ХІХ ст.), де панує пасивне примирення з поразкою, але ще залишилися люди, хто пам'ятають, як прадіди виборювали свободу та краще життя для України: ліричний оповідач, дивлячись на могили, згадує героїчні часи, сумує за колишньою козацькою славою, журиться підневільним становищем рідного народу й лише у споминах усміхається.
Друга історична частина (друга половина ХVI ст.) відтворює початок морського походу на Царгород: бурхливе море, яке віщує прийдешній запеклий бій козаків з турками; І. Підкова обмірковує, де ж відбуватимуться військові події, він радий, що запорожці готові до боротьби.
Протиставлення минулого та сучасного — основний композиційний принцип твору.
Головні герої та їх образи
Іван Підкова — отамана змальовано розважливим, мужнім і досвідченим, за що побратими дуже його шанують; він вправно керує флотом та визначає найбільш зухвалу мету походу — їхати "в гості" до самого турецького султана. Портрет: чорні вуса, чуприна, по-козацьки заправлена за вухо, шапка, пригасла люлька.
Козаки-запорожці — збірний образ — хоробрі воїни, завжди готові до боротьби, впевнені в собі: незважаючи на шторм, вони співають, а за своїм отаманом ладні йти всюди, бо довіряють. Діалоги між Іваном Підковою й козаками свідчать про шляхетність війська.
Могили — свідки колись гучної слави, і водночас нагадування сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що знайдуться гідні ватажки, бо дух народу незнищенний.
Море — символ нескореної природи та випробування для козаків. Воно, наче саме життя, бурхливе й привабливе. Морські хвилі — небезпека, яка завжди супроводжує в боротьбі за волю.
Художньо-стильові особливості
За ідейним наповненням та поетичними формами, як-от ліризм та епічність, твір досить близький до романтичної балади в стилі українських народних дум. Історизм: автор звертається до часів славної козацької доби, описує її трагічний кінець. Простота мови, сповненої народних виразів. Мелодійність і ритмічність, характерна для фольклору.
Художні засоби та стилістичні фігури
У творі використано різноманітні художні засоби: епітети ("біле тіло", "козацьке тіло", "чорна хмара", "чорні уси"; сталі епітети: "синє море", "високії могили"); метафори та уособлення ("ревіли гармати", "тіло лягло спочити", "могили чорніють,..з вітрами говорять", "море звірюкою стогне, виє"); порівняння ("могили чорніють, як гори", "кругом хвилі, як ті гори"); риторичні оклики та звертання ("А згадаймо!", "На байдаки!", "Грай же, море!", "Ануже, хлоп'ята"); гіперболи ("Чорна хмара…небо, сонце криє", "Лиман човни вкрили"); анафора ("Було колись…"); рефрен ("Високії ті могили").
Коментарі