Скорочено «Івікові журавлі» Фрідріха Шиллера
15 вересня 2025 р.•
«Івікові журавлі» – відома балада Фрідріха Шиллера, написана у 1797 році в так званий «рік балад», коли поет змагався у творчості зі своїм другом Йоганном Вольфґанґом Гете. Твір заснований на легенді з античної Греції про поета Івіка, якого підступно вбили злочинці. Виявити його убивць допомогли… журавлі. Саме вони стали символом справедливості й відплати.
Подорож Івіка до Корінфа
Поет Івік, улюбленець муз і богів, прямував на Істмійські ігри, що проводилися на честь Посейдона.
Він хотів побачити кінні змагання та виступити серед співаків, адже мав дар від бога Аполлона. Зі своєю лірою і посохом Івік вирушив у дорогу.
Коли він підійшов до Посейдонового лісу, вже далеко виднілися Акрокоринф і гори.
Навколо була тиша, тільки в небі летів ключ журавлів, що прямував у теплі краї.
Івік звернувся до птахів, щоб вони стали йому доброю прикметою перед змаганнями, адже вони також всюди шукають притулку:
«Чолом, супутники крилаті, мої по морю провожаті! Прикмета ця мені ясна — нам доля випала одна.»
Він звернувся до Зевса, щоб той охороняв мандрівників від різних бід.
Вбивство Івіка
Івік йде по лісу глухою стежкою і раптом зустрічає на своєму шляху вбивць – двох душогубів.
Він готовий був захищатися, але вмів тільки вправлятися зі струнами ліри, а не з луком.
Івік звертається до богів і людей зі словами жалю, адже він помре молодим, не буде похований і оплаканий друзями, а вбивці ніким не будуть покарані.
«Отак із світом розлучиться я мушу тут, на чужині? Ніхто за мене не помститься і не заплаче по мені!»
Перед самою смертю він знову почув журавлів.
Івік звертається до них як до свідків, щоб вони накликали грім Зевса на голову ворогів:
«О журавлі! Коли нізвідки нема рятунку, прошу вас, мого убивства будьте свідки…»
Скорбота друга
Незабаром труп співака було виявлено. Його прекрасне обличчя було спотворене, і лише коринфський друг зміг його впізнати.
Приятель був дуже засмучений смертю Івіка, адже він уже уявляв, як буде співакові одягати на голову сосновий вінець переможця на іграх:
«Не ждав я зустрічі такої, уста співочії мовчать… А я ж гадав вінком із хвої славетні скроні увінчать!»
Вся Греція була засмучена смертю Івіка і вимагає смертельної кари, щоб рід вбивць не жив.
Люди лають богів в Посейдоновому храмі, оскільки не знають ворога в обличчя.
Вони розмірковують, хто міг скоїти злочин: бандит, мерзенний або таємний ворог. Тільки сонце знало правду, бачачи все з висоти.
Може бути, серед обуреного натовпу перебував і вбивця, який холоднокровно спостерігав за тим, що відбувається.
У театрі. Хор ериній
Народу зібралося дуже багато: з ближніх і дальніх земель, з Афін, Спарти, Мікен, Азії, Егейського моря і фракійських гір.
Набився вщерть театр просторий, аж чути, як тріщать підпори.
За традицією, щоб вшанувати померлого, виступаючий хор мав пройти повільною ходою з опущеними головами по внутрішньому периметру амфітеатру.
Це були еринії – богині помсти. Вони виглядали страшно: велетні у чорному плахітті, зі смолоскипами в безм'язих руках, з змія��и замість волосся.
Хор заспівав гімн про страту для вбивці, про страшну помсту, невідступну як тінь:
«Блажен, у кім душа невинна, хто серцем чистий, як дитина! До нього не підступим ми, хай вільно ходить між людьми. Та горе, горе, хто таємно звершив убивства гріх тяжкий!»
Вони запевняли, що не приймуть покаяння, а від плачу і страждань ворога будуть веселитися:
«Невтомно ми по його сліду і невблаганно грядемо, так аж до самого Аїду,— і там спочити не дамо!»
Журавлі вказують на вбивць
Коли гімн завершився, народ застиг у тиші, а хор неспішно пішов.
Несподівано всі почули журавлів. Небо стало темним від великої кількості птахів, повітря наповнилося шумом крил.
Один з убивць не витримав і вигукнув, що це «журавлі Івіка», таким чином видавши себе:
«Глянь, Тимотею,— віддалі не Івікові журавлі?»
Натовп захвилювався:
«Що, Івік? Наш Івік, що по нім всі плачуть, що впав од ницих розбишак? Хто це сказав? І що це значить? Ці птахи — що воно за знак?»
У серцях спалахнуло розуміння: «Це певний слід, нехибна помста евменід! Це видав сам себе раптово той, хто співця замордував!»
Птахи вказали на лиходіїв. Що з уст зірвалось, не вернути: убивця, сам на себе лютий, увесь із ляку побілів.
Їх тягнуть всі юрбою, суд вершиться на кону. Хоч вони покаялися і плакали, але їх засудили до страти:
«І, помсти вражені стрілою, злочинці визнають вину.»
Ідея балади
Балада Шиллера утверджує віру в справедливість: злочин не може залишитися безкарним.
Журавлі стають символом божественної помсти, свідками, які вказують на винних.
Еринії (евменіди) – це втілення невблаганної кари, яка переслідує злочинця навіть у царстві мертвих.
Твір нагадує: совість – найстрашніший суддя. Саме вона змусила вбивцю видати себе необережним словом.
Шиллер показує: навіть якщо людська справедливість безсила, є вища справедливість – божественна, яка обов'язково настане.
Коментарі