"Каменярі": аналіз поеми-алегорії Івана Франка

13 жовтня 2025 р.•

Лірична поема-алегорія «Каменярі» Івана Франка написана у 1878 році та належить до громадянської лірики. Твір розкриває тему реалістичного зображення героїчної боротьби революціонерів проти експлуататорського ладу та схвалює благородну справу борців.

Паспорт твору

Автор: Іван Франко

Літературний рід: лірика

Жанр: лірична поема-алегорія

Віршовий розмір: шестистопний ямб

Рік написання: 1878

Тема та ідея

Тема: реалістичне зображення героїчної боротьби революціонерів проти експлуататорського ладу.

Ідея: схвалення благородної справи борців революціонерів, оспівування їх мужності і безкорисливості, тверда віра автора в перемогу над злом, заклик до всіх трудящих: наслідувати боротьбу і цим наблизити день волі.

Символічні образи

Височенна гранітна скала — символ неправди і неволі. До цієї скали приковані залізними ланцюгами тисячі борців.

На їхні плечі давить "один страшний якийсь тягар", але в руках у кожного "тяжкий залізний молот", яким борці мусять будь-що розбити скалу, звільнитися від пут, що гадюччям обвили руки.

Жага свободи стане витоком надлюдської сили і допоможе борцям розбити цю зловісну скалу, щоб звільнити себе і свій народ від залізних ланцюгів неволі.

У цій нерівній боротьбі гинули борці, уламки скали калічили тіла, але ніщо не могло спинити їхнього бажання звільнитися. Вони знали, що, можливо, їхні імена забудуться, та дорогою, яку прокладуть каменярі, інші люди підуть у нове життя.

Каменярі взяли на себе величезний тягар, який зробив їх невільниками власного вибору, віри у те, що їхня справа не буде марною. Вони сильні духом, і ніщо вже не може зупинити поступу вперед.

Художні засоби

У творі використано різноманітні художні засоби:

Епітети: дивний сон; безмірна пустота і дика площина; височеною гранітною скалою; тяжкий залізний молот; біль пекучий
Метафори: горить любові жар; страшний тягар; кам'яне чоло; кривавий труд; душа боліла; серце рвалося; груди жаль стискав
Порівняння: І руки в кожного ланці, мов гадь, обвили; голос сильний нам згори, як грім, гримить
Гіпербола: Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз
Риторичний оклик: Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить

Історико-літературний контекст

Іван Франко відчував себе одним із тих каменярів. Він пішов на сильний голос, що "згори, як грім, гримить". Поет не розкриває перед читачем природу цього голосу. Це може бути голос Бога, чи голос людської совісті, чи голос правди.

Йому не можна опиратися, не можна випускати із рук молота, не можна ухилятися від важкої роботи. Ніщо вже не має влади над борцями. Заради цієї роботи вони покинули свої родини і не зважають на прокльони друзів і недругів.

Якось відомий український поет Євген Маланюк сказав: "Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети". Наші митці вели народ за собою, показували йому шлях до кращого життя. Але вони ніколи не ставили себе над народом.

Іван Франко теж бачив себе лише одним із багатьох каменярів, які "в одну громаду скуті Святою думкою" важкими молотами розбивають скалу, щоб "кров'ю власною і власними кістками" змурувати дорогу для нового життя, для правди і щастя.

Не для власної втіхи, не заради майбутньої слави творив геніальний поет. Його зболена душа шукала того слова, яке допоможе народові прокинутися від напівсну, допоможе зрозуміти, що без боротьби і самопожертви марно чекати кращої долі.