«Король Лір і його дочки»: балада
9 квітня 2025 р.•
Балада «Король Лір і його дочки» - це повчальний твір про родинні відносини та невиправдані надії. Твір розповідає про старого короля, який вирішив випробувати любов своїх трьох доньок, але отримав несподівані результати.
«Король Лір і його дочки» (англійська балада)
У Англії колись був король Лір
І панував собі на честь і славу,
Мав повагу він, і в сусідів мир,
І забезпечену державу.
Між іншими достатками його
Були також три доні гожі,
Прегарні й свіжі, що перевищали
Красою три червоні рожі.
І панував собі на честь і славу,
Мав повагу він, і в сусідів мир,
І забезпечену державу.
Між іншими достатками його
Були також три доні гожі,
Прегарні й свіжі, що перевищали
Красою три червоні рожі.
Та королю подобалось старому
Раз їм питання предложити:
«Котра з дочок моїх найбільш
Мене потрафить ублажити,
Потіха старості моєї — ви,
Тож по черзі хай кожна скаже,
Яку найбільшу любов мені
Вона ділами своїми докаже».
Раз їм питання предложити:
«Котра з дочок моїх найбільш
Мене потрафить ублажити,
Потіха старості моєї — ви,
Тож по черзі хай кожна скаже,
Яку найбільшу любов мені
Вона ділами своїми докаже».
Регана, з них найстаршая, рекла:
«Мій отче, як мені вас не любити?
Якби яка пригода надійшла,
Готова я за вас і кров пролити.
А хоч і серце би моє криваве
На штуки посікти хотіли,
Воліла б я, ніж мала допустить,
Аби яку ви прикрість потерпіли».
«Мій отче, як мені вас не любити?
Якби яка пригода надійшла,
Готова я за вас і кров пролити.
А хоч і серце би моє криваве
На штуки посікти хотіли,
Воліла б я, ніж мала допустить,
Аби яку ви прикрість потерпіли».
«І я, — сказала другая на те, —
Волю хоч би найтяжче бідувати,
Прийняти муки і ганьбу, ніж би ви
Біди якої мали зазнавати.
Я день і ніч готова вам служить,
Стать вам найменшою слугою,
Щоб віку свого ви могли дожить
У радощах та супокою».
Волю хоч би найтяжче бідувати,
Прийняти муки і ганьбу, ніж би ви
Біди якої мали зазнавати.
Я день і ніч готова вам служить,
Стать вам найменшою слугою,
Щоб віку свого ви могли дожить
У радощах та супокою».
«Тепер мені, — король старий сказав, —
Яснішою будучність стала.
Та ще ти, наймолодшая моя,
Свойого слова не сказала». —
«Я рада, — мовила Корделія, —
Свій довг дитячий все сповняти,
Послушна бути вам у всім,
А більше не в силі я нічого вам сказати».
Яснішою будучність стала.
Та ще ти, наймолодшая моя,
Свойого слова не сказала». —
«Я рада, — мовила Корделія, —
Свій довг дитячий все сповняти,
Послушна бути вам у всім,
А більше не в силі я нічого вам сказати».
«Так ти, — рік він, — не можеш більш нічого
Дать, ніж повинність повелить дитяча?
То видно, що твоя любов до мене
Не так-то вірна та гаряча.
То ж будь прогнана з мого двору!
Не хочу знать нелюбої дитини.
З мойого царства не дістанеш ти
По моїй смерті ні частини.
Дать, ніж повинність повелить дитяча?
То видно, що твоя любов до мене
Не так-то вірна та гаряча.
То ж будь прогнана з мого двору!
Не хочу знать нелюбої дитини.
З мойого царства не дістанеш ти
По моїй смерті ні частини.
Лиш твоїм сестрам, що за мене раді
Хоч голови свої покласти,
Розділю я свою державу й дам
Обом по рівній части.
Дарую їм предківськую корону
І власть, і королівську подобу,
Аби мене в любві своїй за те
Пропильнували аж до гробу».
Хоч голови свої покласти,
Розділю я свою державу й дам
Обом по рівній части.
Дарую їм предківськую корону
І власть, і королівську подобу,
Аби мене в любві своїй за те
Пропильнували аж до гробу».
Отак дві старші сестри підійшли
Старого короля облесними словами,
Найменшу ж через королівський гнів
Сей час з двора протурено за брами.
Мов сирота, пішла Корделія,
Блукаючи від міста до села,
Ні в Англії в селі, ні в місті жаднім
Собі притулку не знайшла.
Старого короля облесними словами,
Найменшу ж через королівський гнів
Сей час з двора протурено за брами.
Мов сирота, пішла Корделія,
Блукаючи від міста до села,
Ні в Англії в селі, ні в місті жаднім
Собі притулку не знайшла.
Аж як до Франції дісталася,
Скінчилася її недоля;
На кращім ґрунті запишалася,
Мов гарний цвіт з чужого поля.
Король французький як пізнав її,
Не дбаючи на гнів вітця старого,
За королеву взяв її до себе
На радість королівства свого.
Скінчилася її недоля;
На кращім ґрунті запишалася,
Мов гарний цвіт з чужого поля.
Король французький як пізнав її,
Не дбаючи на гнів вітця старого,
За королеву взяв її до себе
На радість королівства свого.
В дочки найстаршої живе
Старий король тим часом;
Що зразу там було мов медове,
Та незадовго стало квасом.
Регана при своїм дворі його
Держати з невеликим почтом мала,
Та почет той у скорому часі
Увесь від нього відібрала.
Старий король тим часом;
Що зразу там було мов медове,
Та незадовго стало квасом.
Регана при своїм дворі його
Держати з невеликим почтом мала,
Та почет той у скорому часі
Увесь від нього відібрала.
Що двадцять мали перед ним
І день, і ніч стояти до послуги,
Се видалось їй на десять без натуги,
А з десятьох лишила тільки трьох,
Та й того стало їй замного.
Забрала двох, лишивши лиш один,
А далі відняла й того одного.
І день, і ніч стояти до послуги,
Се видалось їй на десять без натуги,
А з десятьох лишила тільки трьох,
Та й того стало їй замного.
Забрала двох, лишивши лиш один,
А далі відняла й того одного.
«Чи се ж така твоя заплата
За те, що царство все своє
Я вам віддав? Тепер донька для тата
Й малої дрібки того не дає!
О ні! Ще до своєї Гонореллі,
Сестри твоєї меншої піду.
Вона не буде так, як ти, лукава
І зглянеться на батькову біду».
За те, що царство все своє
Я вам віддав? Тепер донька для тата
Й малої дрібки того не дає!
О ні! Ще до своєї Гонореллі,
Сестри твоєї меншої піду.
Вона не буде так, як ти, лукава
І зглянеться на батькову біду».
Поїхав чвалом він у двір її
Та пожалівся на свою пригоду.
«Так вам і слід! — почув від лютої змії, —
Сестра вам жодну не вчинила шкоду.
У мене захисту для вас нема,
Хіба що з слугами на кухні жити
Захочете та теє їсти й пити,
Що не доїм та не доп'ю сама».
Та пожалівся на свою пригоду.
«Так вам і слід! — почув від лютої змії, —
Сестра вам жодну не вчинила шкоду.
У мене захисту для вас нема,
Хіба що з слугами на кухні жити
Захочете та теє їсти й пити,
Що не доїм та не доп'ю сама».
Отак на злих дітей наклавсь
Старий король, бідний і збентежений,
І в ліс пішов, сам собі дивувавсь,
Як же він був отак оманений.
У лісі під кущем між квітів
Упав він на землю з горя,
І впали на нього з листя сльози,
Як дощ на землю у пору.
Старий король, бідний і збентежений,
І в ліс пішов, сам собі дивувавсь,
Як же він був отак оманений.
У лісі під кущем між квітів
Упав він на землю з горя,
І впали на нього з листя сльози,
Як дощ на землю у пору.
Аж раптом гомін, шум, стук коліс
Змусив його піднятись навшпиньки.
Король французький із женою в'їзд
Мав у той ліс на вівторки.
Побачили вони під кущем старого
І впізнали його в ту ж мить.
Корделія кинулась до батька,
Обняла й плакала, як дитя.
Змусив його піднятись навшпиньки.
Король французький із женою в'їзд
Мав у той ліс на вівторки.
Побачили вони під кущем старого
І впізнали його в ту ж мить.
Корделія кинулась до батька,
Обняла й плакала, як дитя.
Коментарі