Лобо: аналіз твору

27 січня 2025 р.•

Оповідання Лобо Ернеста Сетона-Томпсона — це розповідь про величезного вовка надзвичайної сили і розуму. Твір возвеличує мужність, мудрість та вірність дикої тварини.

Основні відомості про твір

Автор — Ернест Сетон-Томпсон (1860-1946)

Жанр — оповідання

Тема — розповідь про величезного вовка надзвичайної сили і розуму

Ідея — возвеличення мужності, мудрості та вірності дикої тварини

Місце подій — північ Нью-Мексико

Головні герої

Лобо — дужий та хитрий вожак зграї вовків. Це величезний вовк вагою 150 фунтів. Найбільше він боявся вогнепальної зброї. Риси характеру Лобо: сміливий, рішучий, хитрий, кмітливий, дбайливий, нескорений, відданий.

Бланка — подружка ватажка зграї. Біла вовчиця.

Оповідач — від його імені ведеться оповідь. Щоб спіймати Лобо, оповідач-мисливець розташував капкани у формі літери Н.

Фермери — воліли б позбутися сіромах, бо зазнали від них чимало шкоди. Вони були готові заплатити 1000 доларів тому, хто спіймає Лобо.

Послідовність подій у творі

Володар Курумпо-Лобо
Невелика зграя вовків
Пастки для зграї вовків
Смерть вовчиці Бланки
Лобо у пастці
Смерть Лобо

Звички Лобо

Лобо мав особливі звички:

Боявся вогнепальної зброї
Не нападав на людину, уникав зустрічі з нею
Дозволяв вовкам жерти лише самим впольовану здобич
Гострий нюх Лобо безпомилково визначав людський запах
Лобо із стада обирав собі жертву, впольовував її, але не брав участі в розправі
Завжди йшов першим у зграї

Закони зграї Лобо

Зграя Лобо дотримувалася строгих правил:

Гребували здохлими, забитими скотарями тваринами
Ласували найніжнішими частинами гладкої телиці, яку вполювали
Не любили баранини
Розважаючись, загризали овець
Порятунок втечею

Історія написання оповідання

Оповідання Лобо увійшло до збірки Сетона-Томпсона Тварини, яких я знав. Це один із кращих творів Сетона-Томпсона з його вовчого циклу. До цього циклу входять, окрім Лобо, Вінніпегський вовк, Бедлендський Біллі, або Вовк-переможець, Тіто. Історія лугової вовчиці.

В основі оповідання лежить випадок, який трапився з письменником у 1893 році. Фітц Рандольф, один з його знайомих, запросив Сетона-Томпсона на свою ферму у Нью-Мексіку на полювання. Фермер запропонував досвіченому мисливцю угоду: Сетон-Томпсон мав поділитися своїм мисливським досвідом з місцевими ковбоями в обмін на шкури зпольованих хижаків. Долина Курумпо вважалась одним із найкращих тваринницьких районів у штаті. А там, де багато худоби, багато вовків. Найвідомішим ватажком зграї там був величезний вовк, надзвичайно розумний і сильний. Сетон-Томпсон вирішив вполювати цього звіра.

Історія життя Лобо, розповідь про полювання на нього і є основою сюжету оповідання.

Переказ Лобо-володар Курумпо

Композиційно оповідання поділено на три частини.

В першій частині автор подає історію зграї Лобо (іспанською мовою вовк). У зграї було 5 вовків. За кілька років хижаки знищили понад дві тисячі свійських тварин, причому завжди вибирали найкращих з усього стада. А однієї ночі розідрали заради забави двісті п'ятдесят овець. За голову Лобо було призначено тисячу доларів нечувана премія за вовка.

На нього полювали і розлючені фермери з ковбоями, і мисливці, котрих спокусила обіцяна винагорода. Але складність була у тому, що, побачивши або зачувши людину, зграя завжди тікала, тобто підстрелити Лобо було неможливо. А на капкани чи будь-які принади з отрутою когось із зграї було також неможливо піймати, бо чутливий нюх Лобо попереджав про наявність запаху отрути чи людини, а їсти ватажок дозволяв зграї тільки забитих ними самими тварин.

Полювали на нього і з допомогою зграї чудових вовкодавів, і з допомогою нововинайденої отрути, і з допомогою спеціальних заклинань, бо вважали Лобо за перевертня.

У другій частині оповідач розповідає про власні спроби вполювати Лобо. Чого він тільки не робив, які суміші отрут не вигадував, який сорт м'яса не брав, які капкани не спробував безрезультатно. Лобо збирав м'ясо з отрутою у купку і гадив на нього, знаходив у темряві капкани, розгрібав навколо них землю і закидав капкани камінням, допоки не спрацьовували пружини.

У третій частині мова йде про те, як упіймали Лобо. В його зграї була вовчиця Бланка (іспанською мовою біла). Подруга ватажка, вона порушувала стрій, відривалася від зграї, була необачною. Через це й потерпіла. Оповідач, розраховуючи на її легковажність, влаштував пастку біля голови зарізаної телиці, куди вона й потрапила. Лобо, сумуючи за своєю подругою, скрізь розшукував її, втратив обережність і попався у капкани. Його захопили живцем і відвезли до ранчо. Тужіння Лобо за подругою вразило не тільки оповідача, який ніколи б не повірив, що відчуватиме таке гостре почуття жалю до нього, а й суворих і стриманих ковбоїв. Вовк відмовився від їжі, води, не здригався, коли до нього доторкувалися, лише дивився у прерії, широкі й безкраї. На ранок він був уже мертвий. Кажуть, лев, який позбувся сили, орел, що втратив волю, і голуб, котрого розлучили з подругою, гинуть від розбитого серця. То ж чи можна було сподіватися, що серце цього нескореного свавільця стерпить потрійний удар? Він втратив і силу, і волю, і подругу. Коли зажеврів світанок, Лобо лежав так само спокійно, немовби спочивав. Але старий ватаг вже був мертвий.