"Мартин Боруля": аналіз трагікомедії Івана Карпенка-Карого

7 вересня 2025 р.•

Трагікомедія «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого належить до соціально-побутової драматургії та є сатиричним зображенням заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові моральні норми. Твір висміює прагнення людини стати дворянином, відмовившись від власної гідності.

Паспорт твору

Автор: Іван Карпенко-Карий

Літературний рід: драма

Жанр: соціально-побутова трагікомедія

Напрям (течія): критичний реалізм

Тема та ідея

Тема: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові моральні норми.

Ідея: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до привілейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосунках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.

Композиція

Експозиція: приїзд Степана додому на гостювання — відрядження Степана на службу з вимогою знайти "достойного жениха" Марисі.

Зав'язка: приїзд повіреного Трандалєва, який доповідає про стан справ щодо набуття Борулею дворянського титулу.

Розвиток дії: повернення з міста наймита Омелька, який повідомляє про втрату майна ("перший знак нещастя") — сватання до Марисі здрібнілого шляхтича й відмова з боку Мартина Борулі, який бачить себе вже дворянином — приїзд панка Націєвського, якого приймають як велике цабе — утеча жениха Націєвського через непорозуміння ("другий знак нещастя") — "муштрування" Мартином рідних, щоб все робили по-панськи.

Кульмінація: відмова Мартину Борулі в наданні статусу дворянина у зв'язку з помилковим написанням прізвища в документах (Боруля — Беру-ля).

Розв'язка: приїзд сина, якого звільнили зі служби — умовляння сусідами Мартина Борулі спалити папери, які той збирав як докази, і видати Марисю за сусідського сина, здрібнілого шляхтича — спалення Мартином документів як знак повного звільнення від нав'язливої хворобливої ідеї й повернення до гармонійного, нормального життя за природженістю ("Усе згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала").

Головні герої та їх образи

Мартин Боруля — батько сімейства, який хоче отримати дворянський титул, імпульсивний, фанатично відданий мрії.

Палажка Боруля — дружина, не підтримує ідею чоловіка, бо дворянство чуже їй і непотрібне, але чоловіка слухає.

Марися Боруля — донька, слухняна, покірна, працьовита.

Степан Боруля — син, який іде за велінням батька на посаду чиновника, не розуміючи й сам навіщо.

Трандалєв — повірений, який махінує з документами, пройдисвіт, нечесна людина.

Гервасій Гуляницький — багатий шляхтич, його син Микола — наречений Марисі.

Націевський — "призначений жених" Марисі, пустопорожній панок.

Матвій Дульський і Протасій Пеньонжка — умовляють Мартина відмовитися від ідеї "стати другим Красовським".

Красовський — шляхтич-кривдник (за кадром).

Омелько — наймит, вайлуватий і незворушний, який відкрито висміює прагнення Мартина Борулі.

Символіка

Прізвище — символ форми, а не внутрішнього змісту. Помилка в написанні прізвища (Боруля — Беру-ля) стає символічним проявом несправжності, штучності прагнення Мартина стати дворянином.

Художні засоби виразності

У творі широко використано засоби творення комічного: сатира, іронія, сарказм. Особливістю твору є "оксиморонність" ситуації — трагедія перетворюється на комедію через абсурдність прагнень героя.

Проблематика

У трагікомедії розкриваються важливі соціальні та моральні проблеми:

людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді
праці як духовної потреби і джерела матеріального статку
батьків і дітей
меншовартості
кохання і сімейного щастя

Історико-літературний контекст

Образ Мартина Борулі суголосний образу Журдена з комедії Ж.-Б. Мольєра "Міщанин-шляхтич"; образ наймита Омелька суголосний створеному набагато пізніше образу "бравого солдата" Швейка з роману "Пригоди бравого солдата Швейка" Я. Гашека.

Мотив "негативних метаморфоз (трансформацій) українців" під впливом різних чинників суголосний подібній проблематиці, актуалізованій І. Котляревським в образі Тетерваковського ("Наталка Полтавка"), Т. Шевченком в образі "землячків" ("Сон (У всякого своя доля)", "І мертвим, і живим...").

Сюжет трагікомедії письменник побудував на реальних фактах із життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. Драму було надруковано у львівському журналі "Зоря" 1891 року.

Тематично й ідейно твір І. Карпенка-Карого перегукується із комедією Мольєра "Міщанин-шляхтич". Висміявши поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставленні людини до рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв.

Головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною в усіх життєвих ситуаціях. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики п'єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.