“Маруся”: характеристика Василя (за повістю Квітки-Основ’яненка)
26 липня 2024 р.•
Образ Василя в повісті 'Маруся' Григорія Квітки-Основ'яненка є яскравим прикладом сентиментального героя в українській літературі. Це бідний селянський парубок, сирота, який працює свитником у місті. Його історія — це історія чистого кохання, трагічної долі та глибоких душевних переживань.
Зовнішність та риси характеру Василя
Василь постає перед читачем як ідеалізований образ українського юнака. Автор описує його як 'дуже гарного' хлопця з 'гнучким станом', що 'на сільських дівчат і не дивиться'.
Портрет героя:
«хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний…»
Основні риси характеру Василя:
- Веселий та добрий
- Щирий та чесний
- Порядний та сміливий
- Розумний та працьовитий
- Релігійний та покірний долі
Він скромний, нелукавий, з повагою ставиться до старших і дотримується патріархальних звичаїв.
Історія кохання до Марусі
Василь з першого погляду закохується в Марусю на весіллі. Його почуття глибокі та щирі, що підкреслюється використанням фольклорних зворотів:
«Марусенько, моя лебідочко, зірочка моя, перпілочко!.. Я мов у раю!»
Попри взаємність почуттів, на заваді їхньому щастю стає соціальна нерівність та загроза солдатчини. Василь, як чесний хлопець, готовий працювати, щоб заробити на найомщика та відкупитися від служби, але батько Марусі, Наум Дрот, залишається непохитним.
Трагічна розв'язка
Кульмінацією його трагедії стає повернення додому, де він застає Марусю мертвою. Ця сцена сповнена глибокого драматизму:
«закричав жалібно, застогнав, зблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий…»
Не витримавши втрати коханої, Василь вирішує відмовитися від мирського життя і йде в ченці до печерського монастиря. Там він приймає ім'я Венедикт і незабаром помирає. Його вчинок є виявом найвищого ступеня душевної чутливості та вірності коханню.
Значення образу
В образі Василя втілено глибокі переживання, пов'язані з втраченим щастям. Літературознавець Олесь Гончар зазначав, що 'в образі Василя письменник намагався втілити найхарактерніші риси кращого парубка, такого хлопця, який був би гідним Марусі'. Його образ став уособленням ідеального, хоч і трагічного, героя українського сентименталізму.