Мацуо Басьо: хоку (хайку)

Хоку Мацуо Басьо в перекладі Миколи Лукаша — це збірка японських віршів-хайку найвідомішого поета Японії XVII століття. Мацуо Басьо вважається засновником класичного хайку та одним з найвидатніших поетів у світовій літературі.

Вірші Мацуо Басьо в перекладі М.Лукаша

Кага-но Тійодзьо

Крилечками мах!
Що, скажи, метелику,
бачиш ти у снах?

ЗОРЯНИЙ УЗОР

Муругий павук
павутиною вловив
кленовий листок.

РАЙ І ПЕКЛО

Павуків бенкет:
в сіті росяній, тремкій
два метелики.

ЗАБУТТЯ

Осінь-самота.
Рік ні в кого не бував,
і в мене ніхто.

НЕ ЗАМІВ, БО ЦВІТУ ЖАЛЬ

Мій слуга дрімав
на опалих пелюстках…
Я й не накарав.

На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.

Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.

Холод, ніч, нудьга…
Чути плюскоти весла
десь од берега.

Вдача

Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.

Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.

На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?

Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!

Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.

Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі…

Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.

Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.

Трава-мурава…
Узялася сном-марою
слава бойова.

Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.

Осінь із дощем…
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.

Старий відлюдник

Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.

Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно…

Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!

Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок…
це розлуки мить.

Чистий водоспад…
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.

Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.

Хризантеми пах…
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.

Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч…

Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.

Осінь-праосінь…
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.

В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?

Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.

Мавпа зойкне — співчуття…
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?

ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ

Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань…

Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі…

Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав…

Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!

Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.

Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.

Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!

Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!

Квіття горове
шелевіє-шелестить…
Водоспад реве.

Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.

Чужина чужа —
знов мандрую у світи…
Мжить осіння мжа.

В мандрах десь і вмру…
Вітер в душу наганя
холод і журу.

Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.

Журавель знеміг,
на холодне поле впав…
Мандрівця нічліг.

Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим…

Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!

Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.

Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!

Чистота

Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.

Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.

Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!

Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.

Коментарі