"Мені тринадцятий минало...": аналіз вірша Тараса Шевченка
27 січня 2025 р.•
Ліричний вірш "Мені тринадцятий минало..." Тараса Шевченка, написаний в 1847 році, належить до автобіографічної лірики та є одним із найвідоміших творів автора. Твір розкриває спогади ліричного героя (поета) про своє кріпацьке дитинство та його роздуми в засланні.
Паспорт твору
Автор: Тарас Шевченко
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш
Напрям (течія): романтизм
Рік написання: 1847
Віршування твору: тонічне, народно-акцентичне: характерна нерівноскладовість, ритм визначається силою вимови наголошених складів, кількість складів та стопів не відіграє значної ролі
Римування: змішане
Тема та ідея
Тема: спогади ліричного героя (поета) про своє кріпацьке дитинство, а далі його ж роздуми в засланні. Зображення випробувань, які лягли на плечі чоловіка, за те, що він виступив проти існуючого устрою.
Ідея: засудження страшних часів кріпацтва, коли людина, не маючи власних прав у суспільства, пригноблена, була приречена на нещастя. Уславлення вміння радіти життю за важких обставин.
Основна думка: осуд штучно створеної неволі; кожна дитина має право на щасливе життя, любов і піклування.
Провідні мотиви
У творі розкриваються мотиви дитячої наївності та щастя — згадка безтурботного дитинства, коли все було просте і приємне; втрата ілюзій і боротьба з жорстокою реальністю; розчарування та біль; пошук розради та порятунку — образ дівчини, яка допомагає герою в його горі, є спробою повернути втрачену легкість.
Композиція
Вірш складається з 4 умовних частин зміни настрою:
1. Пастушок слідкує за вівцями, милується хорошою погодою, ясним небом та яскравим сонцем — природою, частиною якої є і сам; молиться богу, дякує йому за життя.
2. Переламний момент — усвідомлення несправедливості своєї долі. Він дитя-сирота, панський раб, немає в нього ні рідної домівки, ні рідної людини, і все довкола — не його.
3. Та самотність і розпач тривали недовго, адже з'явилася дівчина, втішила хлопчика та поцілувала. Йому потепліло на душі, а природа знову здалась рідною та милою.
4. Фінальна частина — згадка дорослого поета описаного минулого, його ставлення до тих часів, як до раю, позаяк несправедливості наразі стало ще більше.
Художньо-стильові особливості
Структура вірша побудована на контрасті. Простота мови: народна лексика відображає українську ідентичність та психологію. Автобіографічність. Ліричний герой — 13-річний Тарасик. Вірш насичений переживаннями самого поета, тому детально передає почуття героя.
Наявні філософські роздуми: вірш піднімає важливі питання про долю, людське життя і його сенс. Природа як відображення емоційного стану героя: від захоплення до гіркоти.
Художні засоби та стилістичні фігури
Епітети: "господнє небо", "небо голубеє", "маленькому мені", "тяжкі сльози", "малий вік".
Метафори (персоніфікації): "сонце гріло, не пекло", "сонце… не довго молилось", "сонце запекло, почервоніло і рай запалило", "небо помарніло", "село почорніло", "ягня веселилось", "серце плаче та болить".
Риторичні оклики: "Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!", "Поглянув я на ягня — не мої ягнята!", "Обернувся я на хати — нема в мене хати!", "Не дав мені бог нічого!", "І хлинули сльози, тяжкі сльози!", "…лани, гаї, сади!".
Риторичні запитання: "Чи так мені чого було?", "Чого так весело було?".
Порівняння: "любо стало, неначе в Бога", "мов прокинувся, дивлюся", "поцілувала…наче сонце засіяло,..неначе все на світі стало моє".
Антитези: "І сонце гріло, не пекло... / Та недовго сонце гріло, Недовго молилось...Запекло, почервоніло…", "Не дав мені Бог нічого!.. / Неначе все на світі стало моє... лани, гаї, сади!..".
Алегорія: Сонце, що спочатку гріло, а потім "запекло", зображає непостійність радості. "Рай" може бути алегорією до дитячого світу, сповненого чистоти й тепла, який з часом зникає.
Історичне значення
Наприкінці перебування на засланні в Новопетрівському укріпленні (ймовірно, 1857 р.), Шевченко дописав до вірша криптонім "N. N.". Припускають, що поет мав на увазі подругу дитинства Оксану Коваленко, образ якої змальовано у творі; про неї ж ідеться також у поезії "Ми вкупочці колись росли". Вірш вперше надруковано з довільним виправленням першого рядка ("Мені тринадцятий минало" на "Мені тринадцятий минав") у виданні "Кобзарь" 1867 р.
Коментарі