Міф про Сізіфа: скорочено та аналіз

9 листопада 2025 р.•

Щоразу, коли згадую про Сізіфа, бачу перед очима не тільки камінь, а й хитрі блискучі очі коринфського царя, який умів перехитрити навіть богів. Цей міф люблять за іронію долі та питання про межі людського розуму, тож розкладаю його на складові - від сюжету до символіки.

Сюжет міфу у скороченні

Сізіф, син Еола, правив Коринфом і прославився гострим розумом. Він викрадав секрети богів, продавав чужі таємниці й тим збільшував скарби міста. Коли по нього прийшов бог смерті Танатос, цар обдурив гостя: накинув на нього кайдани, позбавивши світ природного порядку.

Зевс розгнівався на безсмертного хитруна і послав Ареса розкувати Танатоса. Сізіфа привели до підземного царства, але й там він не розгубився. Напередодні він наказав дружині Меропі не здійснювати поховальні обряди. Персефона пошкодувала «занедбаного» покійника і дозволила повернутися на день, щоб владнати справи.

Вийшовши на світ, Сізіф не поспішав назад: влаштовував бенкети, хвалився перемогою над Аїдом і знову зневажив богів. Танатос вдруге забрав його душу, а Зевс постановив: відтепер цар мусить штовхати вгору гігантський камінь. Щойно валун досягає вершини, він зривається вниз, і муки починаються спочатку.

Чому боги покарали Сізіфа

Сізіф порушив одразу кілька засад: знехтував гостинністю, зірвав рівновагу життя і смерті, обдурив Аїда та Персефону. У грецькому мисленні таке зухвальство називали гібрисом - гординею, що неминуче викликає покарання. Боги відреагували не миттєвою карою, а вічним монотонним трудом, аби показати, що людський розум без пошани до закону обертається безсиллям.

Мені подобається контраст: цар, який міряв життя хитрістю, опиняється в ситуації, де хитрощі більше не працюють. Покарання не завдає фізичного болю, але руйнує волю - саме цього боялися елліни.

Символіка каменя та вічної праці

Камінь у руках Сізіфа - образ безперервного марнування зусиль. У ХХ столітті французький філософ Альбер Камю в есеї «Міф про Сізіфа» запропонував уявити героя щасливим: свобода нібито народжується в прийнятті своєї долі. Проте антична традиція читала цю історію інакше: вічне котіння каменя - засторога проти гордині.

Сучасні дослідники міфології підкреслюють, що сизіфова праця стала фразеологізмом для позначення будь-якої справи, яка вимагає величезних сил, але не веде до результату. Про це, зокрема, пише стаття Центру грецьких студій Гарварду Sisyphus in Myth and Meaning.

План міфу про Сізіфа

Сізіф, правитель Коринфу, наживає славу хитруна.
У кайданах опиняється Танатос - світ завмирає без смерті.
Арес розкує смерть, і Сізіфа забирають до Аїду.
Обман із похованням: прохання повернутися на землю.
Невиконана обіцянка і гнів богів.
Вічне покарання: валун, що щоразу скочується вниз.

Жанр і художні особливості

Міф про Сізіфа - етіологічна оповідь, що пояснює появу вислову «сизіфова праця». Текст поєднує пригодницьку інтригу (погоні, втечі, лицемірство) та моральний урок: жодна хитрість не скасує космічний порядок.

Для уроків зарубіжної літератури цей матеріал зручний тим, що демонструє, як античні греки осмислювали межу між смертними та богами. Учні через історію Сізіфа розуміють, чому повага до ритуалу й законів була такою важливою для полісного суспільства.