«Походження Неба та Землі»: міф Давнього Китаю
15 січня 2025 р.•
«Міф про створення світу» або Міф про Пань-ґу (кит. Pángǔ) Давнього Китаю - це один з найвідоміших міфів китайської міфології. Ще одним з перекладів давньокитайського міфу є «Походження Неба та Землі».
Міф «Походження Неба та Землі» читати
У той час, коли ще земля і небо не були відділені одне від одного, Всесвіт був суцільним хаосом і виглядом своїм нагадував куряче яйце. В тому яйці зародився першопредок Паньгу. Він спав і ріс, важко дихаючи, в тому величезному яйці. Минуло вісімнадцять тисяч літ перш ніж він прокинувся. Паньгу розплющив очі, але, на жаль, нічого не побачив: навколо нього був суцільний чорний і липкий морок. Серце Паньгу сповнила туга. Не знаходячи виходу з того яйця, він схопив невідомо ким приготовану сокиру і з усієї сили вдарив. Пролунав громовий гуркіт, такий, ніби тріскають гори, - і величезне яйце розкололось.
Усе легке та чисте тієї самої миті піднялося догори й утворило небо, а все важке та брудне опустилося додолу й утворило землю. Так небо і земля, які спочатку були лише хаосом, завдяки удару сокири відділились одне від одного. Після того, як Паньгу відділив небо від землі, він підпер його головою і стояв, змінюючись разом з ними: кожного дня небо піднімалося вище на три кілометри. Ставав вищим на три кілометри і Паньгу.
Минуло ще вісімнадцять тисяч літ - небо піднялось дуже високо, земля стала товстою, і тіло Паньгу теж виросло до небачених розмірів. Зріст Паньгу сягнув відстані, на яку небо піднімається над землею. Як височенний стовп, стояв велетень Паньгу між небом і землею, не дозволяючи їм знову з'єднатися і перетворитися на хаос. Так він стояв сам-самісінький, підтримуючи небо та упираючись у землю, і не помічав важкої роботи. Минули тисячоліття. Нарешті Паньгу міг більше не турбуватися, що небо та земля знову з'єднаються. Йому теж треба було хоча б час від часу відпочивати. Врешті-решт, як і всі живі істоти, він упав та й помер.
Зітхання, що зірвалося з його вуст, зробилося вітром і хмарами, голос - громом, ліве око - сонцем, праве - місяцем, тулуб з руками та ногами - чотирма частинами світу та п'ятьма знаменитими горами, кров - ріками, жили - дорогами, плоть - грунтом, волосся, вуса та шкіра - зорями на небосхилі, травами й деревами, зуби та кості - блискучими металами, перлинами та іншими дорогоцінними каменями і навіть піт, що виступив на тілі Паньгу, перетворився на дощ і росу.
Отак, помираючи, Паньгу всього себе віддав для того, щоб новий світ був багатим і прекрасним.
Міф «Створення людей» читати
У ті часи, коли земля відділилася від неба, були на ній гори, ріки, трава та дерева і навіть птахи та звірі, комахи та риби, але не було жодної людини, і тому світ був простим і тихим. По землі бродив великий жіночий дух Нюйва. В серці своєму Нюйва відчувала страшенну самотність і розуміла, що для того, аби оживити землю, чогось бракує.
Якось Нюйва присіла на березі ставка, зачерпнула долонею жовтої глини, змочила її водою і, дивлячись на своє відображення у ставку, виліпила щось схоже на маленьку дівчинку.
Поставила її на землю, і раптом - о диво! - ця маленька фігурка ожила, закричала «уа-уа» і почала радісно підскакувати. І Нюйва дала їй ім'я Шень - що означає «людина».
Перша людина була дуже маленькою, але її створила богиня, і тому ця людина відрізнялася од птахів, що літають, од тварин, які бігають на чотирьох ногах. Та і поводилась вона як господар Всесвіту. Нюйва була дуже задоволена своїм творінням і, продовжуючи цю справу, виліпила з глини багато людей обох статей. Голісінькі люди оточили богиню, танцювали й радісно кричали. А потім вони поодинці та групами розбіглися на всі боки.
Надивувавшись і заспокоївшись, Нюйва продовжувала працю. З-під її пальців поставали живі люди, і, чуючи їх сміх, вона вже не почувалася такою самотньою - світ був заселений її синами та доньками. Нюйва бажала заселити усю землю цими маленькими розумними істотами, працювала дуже довго й страшенно стомилася.
І тоді богиня взяла до рук довжелезний мотузок, а може, це була зірвана з гірського урвища ліана, занурила його в рідку глину і струсила цю глину на землю. В тих місцях, куди падали шматочки глини, з'являлися маленькі рухливі чоловічки.
Так Нюйва полегшила собі працю. Здавалося, вона на цьому могла б і спинитися, але замислилася, що можна зробити, аби людський рід продовжувався і без неї. Адже люди з часом помирали, і створювати їх щоразу заново було б дуже важко. Тому богиня наказала жінкам виходити заміж за чоловіків, аби народжувати дітей. Так рід людський почав продовжуватися сам собою, і з дня на день людей на землі ставало все більше і більше.
Коментарі