"Місто": аналіз роману Валер'яна Підмогильного

16 листопада 2025 р.•

Роман «Місто» Валер'яна Підмогильного належить до урбаністичної прози та розкриває тему підкорення людиною міста через історію сільського юнака Степана Радченка, який приїздить до Києва на навчання. Твір аналізує вічні цінності буття, взаємини людини й урбаністичного простору, проблему роздвоєності між душею та тілом.

Паспорт твору

Автор: Валер'ян Підмогильний

Жанр: урбаністичний роман

Літературний рід: епос

Напрям: модернізм

Течія: неореалізм

Час подій: 1920-ті роки

Місце подій: Київ, Одеса

Епіграф: слова з Талмуду про шість прикмет людини (три тваринні та три янгольські) та слова Анатоля Франса: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?»

Тематика та проблематика

Тема: підкорення людиною міста. Розповідь подана через історію душі Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до вищого навчального закладу й сподівається повернутися з новими знаннями на село.

Ідея: утвердження філософії вітаїзму, аналіз вічних цінностей буття, взаємин людини й урбаністичного простору.

Проблематика:

сенсу людського життя
добра і зла
біологічного і духовного
маргінального суспільства
роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом
взаємин людини та міста

Мотиви: «людина-митець», «романтики й прагматики», «місто й село», «українізація», «місто», «кохання», «душа й тіло», «гроші»

Образ головного героя

Степан Радченко (Стефан Радченко - псевдонім) - 25-літній селянин (який спочатку був «підпасичем-приймаком, потім просто хлопцем, далі повстанцем і наприкінці секретарем Спілки робземлісу»), що приїздить на навчання до міста й тут залишається.

Уперше Київ відкривається йому з Дніпра як край світу й пуп землі. Роман починається реченням: «Здавалось, далі пливти нема куди». Під Степановими ногами — ще жодного грунту, тільки хистка й непевна вода.

За рік перебування у Києві Степан здійснив велику еволюцію: став відомим письменником, обійняв престижну посаду, познайомився із впливовими людьми. Він досяг матеріального добробуту, який дав можливість збагачуватися духовно — відвідувати кіно, театри, виставки.

Проте Степан не досягнув головного — душевної рівноваги. Перебуваючи на високому щаблі соціальної драбини, Радченко дедалі частіше відчуває самотність, часто у спогадах повертається в минуле, хоча розуміє, що відірвався від села, рідної стихії і вороття немає.

Степана «постійно мучитиме роздвоєність душі: продовжувати рухатися вперед і не мати сили відродити в собі первісне єство» (Р. Мовчан). І назвати Степана Радченка цілісною особистістю не можна, хоча зовні він уписувався в рамки еталона.

Жіночі образи

Повністю розкрити характер Степана Радченка допомагають жіночі образи: Надійка, Тамара Василівна, Зоська, Рита. Кожна жінка — це певний період життя Степана Радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя.

Надійка - дівчина з села, землячка Степана, друга коханка

Тамара Василівна (мусінька) - старша жінка, перша коханка Степана, мати Максима

Зоська - екстравагантна інфантильна міщанка, третя коханка Степана

Рита - балерина з Харкова, п'ята коханка Степана

Також у творі згадується повія - четверта коханка Степана, з якою він хоче просто поговорити, на що вона каже: «За що платиш — бери, а душу не трогай».

Інші персонажі

Вигорський - поет-подоріжник, друг Степана. Прототипом героя був Євген Плужник.

Максим Гнідий - син Тамари Василівни, книголюб, що морально деградував. Спочатку розумний та начитаний хлопець, був прихильним до Степана, але після того, як дізнався про стосунки Степана з матір'ю, став пияком, розпусником, циніком.

Михайло Світозаров - критик, якому Степан хотів показати своє перше оповідання. Спочатку виявив свою зверхність та байдужість до нікому невідомого Степана, а коли Радченко вже став популярним, критик написав про нього схвальні рецензії. Прототипом героя був Микола Зеров.

Борис Задорожній - студент, товариш Степана. Письменницький талант Радченка найпершим підтримав саме Борис. Після завершення навчання він влаштувався на роботу інструктором кооперативного буряківництва на Київщині й сильно змінився - став меркантильним міщанином.

Композиція

Роман складається із двох частин. Автор відштовхується від класичної європейської традиції — показати підкорення міста людиною як об'єктивний шлях людської цивілізації.

ЧАСТИНА ПЕРША: Степан приїздить до Києва, вступає до інституту, намагається влаштуватися на роботу, складає вступні іспити, переселяється в дім до Гнідих, пише перше оповідання про бритву, зав'язує близькі стосунки з Тамарою Василівною, складає сесію, улаштовується лектором на курсах української мови, знайомиться з поетом Вигорським.

ЧАСТИНА ДРУГА: міське життя Степана, оповідання надруковано, він відчуває щастя - «він — письменник!», знайомиться із Зоською, отримує гонорари, стає «своїм» у літературних колах, стає секретарем журналу, знайомиться з балериною Ритою, відчуває самотність, зустрічає повію, відчуває ностальгію за селом, зустрічає Риту та мить щастя, починає писати свою повість про людей.

Фінал роману «Місто» відкритий, і він може стати початком нової історії, адже Степан пише повість про людей.

Художньо-стильові особливості

Роман «Місто» — психологічний твір. Образ Степана Радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. Письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ.

Розповідь у романі ведеться від третьої особи, але читач сприймає світ очима головного героя. Розповідач ідентифікується із внутрішнім життям персонажа, відтворює його думки і почуття.

Соломія Павличко зазначала: «Він [автор] зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті, вона, на думку автора, неможлива».

Ідейний зміст

Роман «Місто» показує складнощі адаптації сільської людини до міського життя, проблему втрати коріння та зв'язку з рідним селом. Степан Радченко досягає соціального успіху, але втрачає душевну рівновагу та зв'язок зі своїм «я».

Твір аналізує вічну проблему двоїстості людини між духовним та біологічним початками, показуючи, що гармонія між цими двома сферами важко досяжна, а часто неможлива.

Фінал роману відкритий - Степан починає писати повість про людей, що може означати спробу знайти гармонію через творчість та розуміння людської природи.