"Місто": аналіз вірша Михайля Семенка

1 грудня 2025 р.•

Вірш «Місто» Михайля Семенка, написаний 23 травня 1914 року, належить до пейзажної (урбаністичної) лірики та є верлібром. Твір зображує місто, занурене у вир шаленого сучасного життя, показуючи мегаполіс як символ нової індустріальної епохи, що поглинає життя людей.

Паспорт твору

Автор: Михайль Семенко

Рік написання: 1914, 23 травня

Жанр: верлібр

Літературний рід: лірика

Напрям, течія: футуризм, авангардизм

Вид лірики: пейзажна (урбаністична)

Віршовий розмір: верлібр — рядки мають різну кількість наголосів, довільно розташованих

Римування: відсутнє

Строфа: вірш-речення не поділяється на строфи

Тема: зображення міста, зануреного у вир шаленого сучасного життя

Ідея: відтворення мегаполісу як символу нової індустріальної епохи, що поглинає життя людей, перетворюючи його на фрагменти шуму, диму й механічного руху

Тематика та проблематика

Провідні мотиви:

місто — живий організм
шум і динаміка як домінанта життя
технічний прогрес і його вплив
людина як невід'ємна частина механізму (знеособлення)
місце людини в місті — комфортне середовище чи пастка

Художні засоби

Неологізми: автомобілібілі, бігорух, рухобіги, рухливобіги, кахикать, життєдать, житгєрух, життєбензин, пахітоска

Алітерація [к], [х], [ж], [т], [р], [п], меншою мірою [м] та [н]

Асонанс [и], [а], [е] та [і]

Графічний експеримент: м в окремому рядку; «життєбе–нзин»

Контамінація понять: «кохать – кахикать», «життєдать – чад»

Символічні образи

Місто — головний образ — Київ початку XX століття, що переживає індустріальний бум (трамваї, автомобілі, заводи). Воно затягує кожного у свій невгамовний ритм.

Люди — лише імпульс міста. Вони поспішають по справах, кохають та кашляють через смог — любов і технічний прогрес тут стоять пліч-о-пліч.

Пути велетні диму сталь — індустріальний світ, що сковує.

Життєбензин — іронічний символ нової доби злиття життя й «техногенної отрути».

Звукові образи (звуконаслідування): «пах», «пахка», «пахітоска», «кахикать» — передає запахи, дим, задушливість міста, кашляння; «Осте сте / бі бо / бу» ніби імітують сигнали машин або ж уривки розмов; «автомобілібілі бігорух рухобіги» звучать, як гуркіт коліс.

Зорові образи: візники — люди, трамваї — люди, автомобілі(білі), рух, дим.

Кольорові образи: синій і чорний, холодні барви на позначення диму.

Художньо-стильові особливості

Яскравий приклад авангардизму: заперечення застарілої класичної форми (вірш-речення не поділяється на строфи, відсутні рими, розділові знаки та логічні павзи, кожне окреме слово чи словосполучення утворює рядок, підкреслюючи значення кожного з них); звукові ефекти та експерименти з мовою (суцільний потік хаотично розкиданих слів, що змінюються, зливаються одне в одне; розбиття деяких слів на частини додає уривчастості й динамічності — «дим синій чорний ди м», поєднання інших у цікаві й незвичні новотвори; спроба передати відчуття через звуки-асоціації).

Будова передає зміст. Слова, мов кінокадри, змінюються швидко — таке їх розташування змушує читача «шпортатися».

Має ознаки вірша-медитації в сюжетному аспекті (потік свідомості).

Даний вірш увійшов до збірки «Дерзання» 1913-1914 рр. У поета є декілька віршів під назвою «Місто».

Композиція

Вірш-речення не поділяється на строфи. Композиція побудована на потіку свідомості, де кожне слово чи словосполучення утворює окремий рядок, підкреслюючи значення кожного елемента.

Слова, мов кінокадри, змінюються швидко — таке їх розташування змушує читача сприймати місто як динамічний, хаотичний потік.

Ідейний зміст

Вірш відтворює мегаполіс як символ нової індустріальної епохи, що поглинає життя людей, перетворюючи його на фрагменти шуму, диму й механічного руху.

Місто зображується як живий організм, де шум і динаміка стають домінантою життя, а технічний прогрес змінює людину, перетворюючи її на невід'ємну частину механізму (знеособлення).

Люди в місті — лише імпульс міста. Вони поспішають по справах, кохають та кашляють через смог — любов і технічний прогрес тут стоять пліч-о-пліч.

Місце людини в місті — це питання: комфортне середовище чи пастка? Поет показує, як індустріальний світ сковує людину, перетворюючи життя на «життєбензин» — іронічний символ нової доби злиття життя й «техногенної отрути».