«Моє серце в верховині» Роберта Бернса: аналіз вірша

27 січня 2025 р.•

Вірш «Моє серце в верховині» Роберта Бернса (1759-1796) — англійського та шотландського поета і фольклориста — це твір про любов до рідної землі та патріотичні почуття. Вірш написано в 1788 році та належить до пейзажної лірики в стилі романтизму.

Паспорт твору

Літературний рід: Лірика.

Жанр: Вірш (патріотична лірика, близький до народної пісні, балади).

Вид лірики: Пейзажна.

Стиль: Романтизм.

Написано: 1788 рік.

Автор: Роберт Бернс (1759-1796) — англійський та шотландський поет і фольклорист.

Тема та ідея твору

Тема: Зворушлива любов до рідного краю, мальовнича краса рідної Шотландії. Автор показує сум за рідними місцями, красу природи та горе розлуки, але впевненість у збереженні духовного зв'язку з батьківщиною.

Ідея: Батьківщина — це те місце, де живе серце людини, навіть якщо фізично вона далеко. Любов до землі, до природи — вічна сила, яка підтримує, надихає, повертає думкою.

Композиція вірша

Вірш має тричастинну структуру:

1. Початкові рядки — вираження глибокого почуття приналежності до краю (верховини). Ліричний герой говорить, що його серце завжди лишається в рідних місцях.

2. Середня частина — прощання з околицями, пейзажами. Герой прощається з горами, лугами, ріками, лісами.

3. Завершальні рядки — повернення до думки, що серце завжди з рідною землею. Навіть на чужині душа героя залишається в рідному краї.

Є рефрен — повторення строф, що підкреслює центральну думку і робить вірш схожим на народну пісню.

Основні мотиви та образи

Мотив рідної землі (верховини, гори, ліси, ріки) — уособлення Батьківщини. Природа Шотландії стає символом рідної землі.

Мотив прощання — з природою, з горами, лугами — як символ тимчасової розлуки. Герой прощається, але знає, що повернеться.

Мотив повернення — ліричний герой має надію повернутися, бо серце завжди лишається там, де він ростився. Духовний зв'язок з батьківщиною непорушний.

Провідні образи: Верховина, серце, дума і душа ліричного героя. Це символи духовного зв'язку з рідною землею.

Художні засоби

Епітети: "любий рідний край", "пущі дикі", "буйні ріки", "бистрі ручаї", "сині гори", "білії сніги", "темні звори", "світлії луги" — створюють яскравий образ рідної природи.

Метафори: "Моє серце в верховині і душа моя, Моя дума в верховині соколом буя, Моя мрія в гори лине наздогін вітрам" — порівняння думки з соколом, руху з гонінням вітрів. Це показує свободу думки та зв'язок з рідною землею.

Персоніфікації: звернення до природи, прощання з горами, лугами, ріками — природа як живий співрозмовник. "Прощавайте, сині гори, білії сніги, Прощавайте, темні звори й світлії луги!"

Повторення (рефрен): "Моє серце в верховині…", "моє серце…", інші повтори слів "моє", "моя" — підсилюють емоційність, музикальність тексту.

Антитеза: протиставляється рідний край — чужина; прощання та надія; близькість (думка) тут — фізична відсутність.

Інверсія: "іду я на чужину" — порушення прямого порядку слів, щоб особливо виділити мотив розлуки.

Нестягнені форми прикметників: "білії сніги", "світлії луги" — надають віршу народний характер.

Система віршування

Система віршування: Силабо-тонічна.

Елементи ритмотворення: Шестистопний хорей (двоскладова стопа, у якій наголос падає на перший склад); римування паралельне (аабб); рими чоловічі; строфа: чотиривірш.

Патріотизм та фольклор

Вірш виявляє палку любов до народу й землі; показує, що поезія в Бернса служить музиці народу, пам'яті. Автор створює образ ідеальної батьківщини.

Використання фольклорних елементів:

- Пісенність — рими, повтори, простий ритм. Вірш легко співати, він звучить як народна пісня.

- Образність із народної творчості — постійні епітети, порівняння, метафори з природних явищ.

- Емоція, що переходить через покоління. Вірш викликає почуття ностальгії та любові до рідної землі.

Головна думка

Батьківщина — це не лише місце, а стан душі. Навіть коли ти далеко, твір дух і серце залишаються в рідному краю.

Любов до землі, до природи — вічна сила, яка підтримує, надихає, повертає думкою. Людина може бути сильно прив'язана до природи, до місць, що їх виростили.

Фізична відсутність не означає духовну відсутність — серце завжди залишається з рідною землею, навіть якщо тіло знаходиться далеко.