"Моє щастя": аналіз вірша Бориса Грінченка
28 жовтня 2025 р.•
Вірш «Моє щастя» Бориса Грінченка написаний у 1886 році та належить до громадянської (патріотичної) та інтимної лірики з філософським забарвленням. Твір є ліричною декларацією або віршем-маніфестом, що розкриває тему роздумів ліричного героя про істинне щастя.
Паспорт твору
Автор: Борис Грінченко
Літературний рід: лірика
Жанр: лірична декларація / вірш-маніфест
Рік написання: 1886
Напрям, течія: ранній модернізм, неоромантизм
Вид лірики: громадянська (патріотична) та інтимна лірика з філософським забарвленням
Віршовий розмір: чотиристопний амфібрахій
Римування: перехресне (АБАБ)
Строфа: чотиривірш (катрен), всього дев'ять строф
Тема та ідея
Тема: роздуми ліричного героя про істинне щастя.
Ідея: утвердження найвищої цінності жертовного служіння Батьківщині, яке перевершує всі матеріальні блага, суспільне визнання та навіть незрадливе кохання.
Основна думка: "Але ж я віддав би усе на цім світі / За змогу умерти за рідний свій край!".
Провідні мотиви: протиставлення справжніх духовних цінностей матеріальним спокусам; патріотизм як найвищий сенс людського життя; щастя як філософська категорія, яка поєднує в собі особисте й суспільне; смерть в ім'я ідеалу трактується не як трагедія, а як тріумф волі та шлях до вічності.
Композиція
Вірш має чітку тричастинну градаційну структуру:
1-3 строфи: заперечення фальшивих благ (матеріальні цінності, слава, влада).
4-6 строфи: піднесення кохання як найвищої форми особистої радості.
7-9 строфи: заява ліричного героя про готовність віддати все, включно з коханням, "за змогу померти за рідний край".
Художньо-стильові особливості
Твір побудовано на різких контрастах: егоїстичні прагнення ("брязкіт злота", "слава", "право веліти") та справжні "скарби" ("милої погляд ласкавий", "кохання хвилини святі").
Вірш вважається одним з перших і найяскравіших прикладів українського неоромантизму, що кодифікував його основні принципи: культ сильної вольової особистості, трактування життя як боротьби та естетизацію жертовного подвигу.
Романтичний пафос і піднесена інтонація, виразна суб'єктивність, щирість авторського висловлення.
Художні засоби
У творі використано різноманітні художні засоби: епітети ("дзвінкий брязкіт", "затоптана душа", "ласкавий погляд", "кохання хвилини святі"), метафори ("затоптану душу, багном оповиту", "сяйво від слави"), порівняння ("за погляд, за усміх, як щастя ясний"), градація (від матеріальних благ до кохання і до жертовної смерті за Батьківщину), гіпербола, анафора, антитеза.
Історико-літературний контекст
Вірш «Моє щастя» є важливим твором у розвитку української патріотичної лірики та неоромантизму. Борис Грінченко створює образ сильної особистості, здатної на жертовний подвиг заради ідеалу.
Твір демонструє високий рівень патріотизму та готовність до самопожертви, що стане характерним для української літератури початку XX століття.
Коментарі