"Мина Мазайло": аналіз сатиричної комедії Миколи Куліша

29 грудня 2025 р.•

Сатирична комедія «Мина Мазайло» Миколи Куліша належить до модерністської драми та є одним із найвідоміших творів про проблему українізації у 20-30-х роках XX століття. Твір сатирично змальовує новітнє міщанство та висміює носіїв великодержавного шовінізму через історію харківського службовця, який вирішив змінити прізвище.

Паспорт твору

Автор: Микола Куліш

Жанр: сатирична комедія

Літературний рід: драма

Напрям (течія): модернізм, розстріляне відродження

Час подій: 1920-ті рр.

Місце подій: місто Харків, район Холодної Гори, вул. Н-ська, 27

Тематика та проблематика

Тема: художнє відтворення проблеми українізації у 20-30-х роках XX ст.; сатиричне змалювання новітнього міщанства.

Ідея: засудження міщанства, комплексу меншовартості, національної упередженості й зверхності; висміювання носіїв великодержавного шовінізму.

Проблематика:

проблема мови
батьків і дітей
уміння відстояти власну думку
комплексу меншовартості
українізації
великодержавного шовінізму

Мотиви: «метаморфози (трансформації) людини», «ім'я як носій сутності й пам'яті роду й людини», «українізація», «первенство», «шовінізм»

Сюжет

В основу твору покладено начебто анекдотичну історію про те, як харківський службовець «Донвугілля» з Н-ської вулиці Холодної Гори Мина Мазайло вирішив змінити прізвище, у якому вбачав причину своїх життєвих і службових поразок, на престижніше — російське Мазєнін.

Але суперечка з приводу цього факту поступово переходить у сімейну дискусію і виходить на рівень національної проблеми. Ставлення персонажів до мови лягло в основу конфлікту, що у творі розгортається у формі дискусій, які породжують комічні ситуації.

Основні сюжетні лінії: Мина — Мокій, Уля — Мокій, тьотя Мотя — дядько Тарас та ін.

Головні герої

Мина Мазайло — харківський службовець, головний герой. Він вбачає в українському прізвищі причину своїх невдач і прагне змінити його на російське Мазєнін. Уособлює тип людини з комплексом меншовартості, готовий зрадити власну ідентичність заради соціального просування.

Мокій Мазайло — син Мини, комсомолець, захоплюється українською мовою і виступає проти зміни прізвища. Він символізує молодь, яка підтримує українізацію.

Лина (Килина) Мазайло — дружина Мини, підтримує чоловіка в його намірах.

Рина (Мокрина) Мазайло — дочка, намагається через подругу Улю відвернути брата від української мови.

Уля — подруга Рини, спочатку виконує план Рини, але сама захоплюється українською мовою та закохується в Мокія.

Тьотя Мотя з Курська — сестра Лини, зневажливо ставиться до всього українського, втілює тип великодержавного шовініста.

Тарас Мазайло — дядько Мини з Києва, половинчастий у своїх думках і вчинках, надто легко здає свої позиції.

Баронова-Козино — вчителька «правильних проізношеній» російської мови, намагається навчити Мину правильної російської вимови, але безрезультатно.

Тертика, Губа — комсомольці, друзі Мокія, підтримують українізацію.

Композиція

ПЕРША ДІЯ: Розмова Рини з подругою Улею про сварки в родині через «сторичне питання», надсилання листа до тьоті Моті, складання плану відвернення Мокія від укрмови через Улю, повернення Мини з загсу з новиною про зміну прізвища, обговорення нових прізвищ (Алмазов, Тюльпанов), домовленість скликати родичів на сімейну раду.

ДРУГА ДІЯ (складається з 9 сцен): Рина умовляє Улю прискорити процес «закохування» Мокія, Мокій дізнається про плани батька змінити прізвище, обурюється, до Мини приходить учителька російської мови, приїжджає тьотя Мотя з Курська, приїжджає брат Мини дядько Тарас.

ТРЕТЯ ДІЯ: Рина попереджає Улю про вирішальний момент, дядька Тараса звинувачують у шовінізмі, триває дискусія з приводу українізації.

ЧЕТВЕРТА ДІЯ (складається з 16 сцен): Уля розповідає про закоханість у Мокія, Рина планує використати почуття Мокія, Мина вичитує з газети про зміну прізвища, родина радіє, починають перевдягатися, уявляючи різні способи звучання нового прізвища Мазєніни, з'являються комсомольці, які читають новину про звільнення Мини за опір українізації — німа сцена, Уля говорить Мокієві, що більше ніколи не поїде до тітки.

Художні особливості

Драму не можна перекласти жодною мовою, бо втратиться комічність ситуацій, викликаних грою на різниці фонетичних і морфологічних, етимологічних і лексичних норм української та російської мов (саме з тієї причини Лесь Танюк назвав п'єсу «філологічним водевілем»).

У творі немає позитивних персонажів (навіть дядько Тарас половинчастий у своїх думках і вчинках, надто легко здає свої позиції; Мокій не патріот: українська мова цікавить його більше з наукового погляду).

У творі містяться доволі прозорі натяки на облудність насильницької радянської українізації; фіаско для Мини можливе тільки в літературному творі, бо в той час більшовики підтримували перевертнів.

Художні засоби виразності: усі засоби творення комічного; гра слів.

Символічні образи

Прізвище - символ ідентичності людини, пам'яті роду. Зміна прізвища означає відмову від власної ідентичності.

Персонажі - уособлення певних типів людей: міщанин з комплексом меншовартості (Мина), великодержавний шовініст (тьотя Мотя), половинчастий інтелектуал (дядько Тарас), молодь, що захоплюється новим (Мокій).

Ідейний зміст

Нищівна сатира на різні позиції щодо українізації у п'єсі «Мина Мазайло» висловлена за допомогою таких художніх засобів: комічні слова і фрази, факти безцеремонного зросійщення українців; гротескне зображення міщанської суті персонажів; блискуча пародія на безконечні мовні дискусії 20-30 років XX століття.

В особі головного героя Мини Мазайла драматург показав нового перевертня, що в ім'я особистих вигод здатен не тільки змінити українське прізвище на російське, а й відцуратися власного роду, забути рідну мову, звичаї, традиції.

Фінал п'єси — фіаско Мини, який звільняється з роботи за опір українізації, — показує, що зрада власної ідентичності не приносить успіху, а лише веде до поразки.