"Наймичка": аналіз поеми Тараса Шевченка
27 січня 2025 р.•
Поема "Наймичка" Тараса Шевченка належить до соціально-побутової поеми та є одним із найважливіших творів автора про долю жінки. Твір розкриває важку долю жінки-кріпачки, яка вимушена була все своє життя страждати і приховувати своє материнство. І. Франко назвав "Наймичку" "безсмертним твором поетичним" та "найкращим доказом геніальності Шевченка".
Паспорт твору
Автор: Тарас Шевченко
Літературний рід: ліро-епос
Жанр: соціально-побутова поема
Напрям (течія): реалізм
Основна думка: мати — найсвятіше, що є у кожної людини
Тема та ідея
Тема: зображення важкої долі жінки-кріпачки, яка вимушена була все своє життя страждати і приховувати своє материнство.
Ідея: засудження тогочасних умов в яких жінка відчувала себе соціально-незахищеною. Т. Шевченко виголошує ідею справедливості людського суду. Слід оцінювати людину не за її особисті помилки, а за її справи.
Проблематика
У поемі порушуються важливі проблеми: жінка і суспільство; жінка і обставини, у яких вона опинилась; жінка і її совість; стосунки поколінь. Одним з перших підняв поет на висоту соціально-морального конфлікту проблему жінки-матері, її трагічну долю, її незахищеність від людського марнославства, від консерватизму й хибних церковних постулатів про гріховність такого материнства.
Композиція
Композиційно поема поділяється на пролог і вісім частин. У перших чотирьох розповідається про молоду наймичку, решта — про її старість і смерть. Поемі властива так звана "видима" композиція. Кожний розділ твору — немовби окремий кадр, що рухає дію, сприяє розгортанню сюжету.
Експозиція — розділ І. Автор знайомить нас із старими заможними хуторянами — дідом та бабою. У них своє горе — невтішна самотня старість.
Зав'язка — розділ ІІ. Трохимові та Насті поталанило — вони знайшли підкинуту біля свого перелазу дитину і всиновили її.
Композиція поеми письменника нагадує побудову драматичного твору. У ній чітко виділяються сцени, картини, епізоди. Як у драмі, кульмінація винесена на кінець і перед смертю Ганна відкриває синові Маркові сокровенну таємницю свого життя. Розв'язки як окремого компонента сюжетобудови немає.
Сюжет
У пролозі у формі народної пісні йде сповідь розчарованої, ошуканої жінки, яка не знає як далі жити, що станеться з нею і дитиною? Тепер вимушена вона покинути свої рідні місця, щоб сховатися від сорому і знущань.
У частинах від 1 до 4 описано життя дитини і матері. Жінка підкидає дитину під воротами двох старих бездітних хуторян Насті і Трохима. Вони зростали разом, побрались, важкою працею заробили собі статок. Але велика печаль спіткала обох — не мали вони дітей. Тому великою радістю для старих став їх прийомний син Марко.
Через деякий час у домі з'являється молодиця, яка проситься у найми, бо ж тепер багато клопотів, у домі дитина. Важливим моментом у сюжеті є готовність Ганни служити за будь-яку плату. Наймичка несамовито працювала, описані як день і ніч не відходила молодиця від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала чим могла свій гріх. І тільки вночі дозволяла собі плакати.
З четвертої по восьму частину Марко — дорослий, його мати-наймичка вже стара жінка. Марко чумакує, його прийомну матір поховали, а старий дід ледь пережив таку втрату. Наймичку питає Трохим про те, з ким слід одружувати Марка. Мудрою і вистражданою була порада наймички. Нехай сам чоловік вибирає собі пару. Але відмовляється стати наймичка запрошеною матір'ю. Насправді вважає себе жінка великою грішницею, бо підкинула свою дитину.
Уходить Ганна замість весілля у паломництво до Києва. Дорогою працює, а коли вертається до Марка, завжди гостинці несе всій родині. Тільки собі нічого не купує. І тільки перед самою смертю повертається до Марка. Жінка вважає, що все життя "каралася", тобто себе карала за свій гріх, а перед смертю можна сказати, що вона справжня матір Марка.
Головні герої та їх образи
Ганна (Наймичка) — жінка-покритка, яка народила сина позашлюбного. Вона є утіленням безмежної материнської любові та жертвеності. Згідно з І. Франком, "Наймичка" — натура безмірно глибша, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини.
Марко — син Ганни, прийнятий Трохимом та Настею. Став дорослим, чумакує, одружується. Дуже зрадів, дізнавшись перед смертю матері, що вона справжня його мати, бо любив Ганну все життя як матір.
Трохим та Настя — старі заможні хуторяни, бездітні, які всиновили підкинутого Марка. Вони справедливі, чесні, вміють поважати працю. Трохим твердо знає, що важка праця коштує хороших грошей.
Художні засоби
У творі використано різноманітні художні засоби: риторичні оклики ("Ой, тумане, тумане, Мій латаний талане!"); метафори ("Тихий, тихий Дунай! Моїх діток забавляй."); епітети (молодиця молодая, тихий Дунай, жовтенький пісок, білих сорочках); порівняння ("Як тополя, похилилась"; "любо, як у раї"; "Сховалося у серці лихо, Як звір у темнім гаї").
Коментарі