"Недумано, негадано...": аналіз вірша Ліни Костенко
29 грудня 2025 р.•
Вірш «Недумано, негадано...» Ліни Костенко, написаний у 1977 році, належить до любовної лірики з елементами пейзажної та є віршем-освідченням. Твір зображує безмежно щасливу ліричну героїню, що зізнається у своїх почуттях, показуючи кохання як сенс життя жінки.
Паспорт твору
Автор: Ліна Костенко
Рік написання: 1977
Жанр: ліричний вірш / вірш-освідчення
Літературний рід: лірика
Напрям, течія: постмодернізм, експресіонізм
Вид лірики: любовна з елементами пейзажної
Віршовий розмір: пеон другий (ненаголошений склад чергується наголошеним і двома ненаголошеними (U_UU)) + ямб (ненаголошений склад чергується наголошеним (U_))
Римування: перехресне (АБАБ). Рими точні: негадано – ладаном, глухомань – світань, м'ятою – я тебе, джмелю – люблю, проміння – оніміння, беріз – сліз, шампана – п'яна, вороття – життя
Строфа: вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній (чотиривірші-катрени)
Тематика та проблематика
Тема: зізнання безмежно щасливої ліричної героїні у своїх почуттях.
Ідея: оспівування всеохоплюючого кохання; утвердження думки про те, що світ прекрасний, якщо в ньому панує любов.
Провідні мотиви:
- кохання як сенс життя жінки
- несподіваність та безповоротність почуттів
- єдність людини й природи
Художні засоби
Метафори: «сосни пахнуть ладаном в кадильницях світань» — сакралізація природи та кохання; «ловлю твоє проміння крізь музику беріз» — пошук коханого у всьому, що оточує; «вечір пахне м'ятою, аж холодно джмелю» — враження від навколишнього світу.
Риторичні оклики: «…а я тебе люблю!», «я п'яна, п'яна, п'яна на все своє життя!» — підкреслення сили почуттів.
Гіпербола: «п'яна на все своє життя» — підкреслення, що почуття це назавжди.
Рефрен: «а я тебе» — повторення, що створює ефект мантри.
Градація: «до оніміння, до стогону, до сліз» — посилення переживань.
Оксиморон (частково): «п'яна без коньяку й шампана» — стан захоплення коханням без справжнього оп'яніння.
Алітерація сонорних [л], [м], [н] та [п] + асонанс [у], [а], [о], [е] — створюють мелодійність вірша.
Символічні образи
Лірична героїня — головна дійова особа — закохана жінка, відверта й запальна. Її почуття настільки сильне, що стає головною цінністю. Вона не боїться відкрити свої емоції, зізнатися в коханні.
Природа — не просто тло, адже романтичний пейзаж на початку — це пряме відображення емоційного стану героїні. Сосни з ладаном у кадильницях світань надають сакрального характеру коханню.
Ладан, кадильниці — церковна лексика підкреслює майже сакральний характер кохання.
Проміння крізь музику беріз — символ пошуку коханого у всьому, що оточує героїню, єдність людини й природи.
Художньо-стильові особливості
Вірш побудований на емоційних сплесках: глибоке особистісне переживання передано за допомогою синонімічного ряду та окличних речень.
Певна контрастність: спокійна природа протиставлена екстазу героїні.
Поетка використовує церковну лексику (ладан, кадильниці), що підкреслює майже сакральний характер кохання.
Виразна мелодійність вірша, створена завдяки ритмічній організації та звукопису.
Вірш було створено в період, коли Костенко перебувала під неофіційною цензурою радянського режиму: її твори не публікували, однак вона продовжувала писати.
Композиція
Вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній. Композиція побудована на розгортанні образу від спокійного пейзажу до екстатичного вираження почуттів.
У першій строфі — опис природи, що відображає емоційний стан героїні.
У другій та третій строфах — розкриття почуттів через звернення до природи та метафори.
У четвертій строфі — кульмінаційне вираження почуттів через риторичні оклики та гіперболу.
Рефрен «а я тебе» проходить через увесь твір, створюючи ефект мантри та підкреслюючи силу кохання.
Ідейний зміст
Вірш уславлює всеохоплююче кохання, показуючи його як сенс життя жінки. Твір утверджує думку про те, що світ прекрасний, якщо в ньому панує любов.
Поетка показує несподіваність та безповоротність почуттів, що з'являються «недумано, негадано» та стають головною цінністю життя.
Через поєднання природи та емоцій Костенко показує єдність людини й природи, де кохання набуває сакрального характеру.
Вірш передає стан «п'яності» від кохання без справжнього оп'яніння, показуючи, що справжнє кохання захоплює, надихає та дарує сенс життю.
Коментарі