“О слово рідне! Орле скутий!” (Олександр Олесь): аналіз
27 січня 2025 р.
Вірш “О слово рідне! Орле скутий!” (1907) — один із найвідоміших творів Олександра Олеся, що став програмним для цілого покоління українських патріотів. Це пристрасний монолог-звернення до української мови, у якому поет осмислює її трагічну долю та вірить у її відродження. Твір є яскравим зразком символізму в українській літературі.
Паспорт твору
Автор — Олександр Олесь
Рік написання — 1907
Збірка — «З журбою радість обнялась»
Літературний рід — лірика
Вид лірики — громадянська (патріотична), філософська
Жанр — ліричний вірш (медитація у формі звернення)
Тема: роль рідної мови в долі нації; осуд національного відступництва.
Ідея: утвердження віри у відродження української мови, яка має стати духовною зброєю народу в боротьбі за своє майбутнє.
Провідний мотив: слово — душа народу, його сила і слава.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб
Римування: кільцеве (АББА)
Символічні образи та художні засоби
Поезія побудована на потужних образах-символах, що розкривають її глибокий зміст.
Символічні образи:
- Рідне слово — центральний образ, що асоціюється зі “скутим орлом” (символ поневоленої, але могутньої сили), “мечем” (зброя в боротьбі) та “сонцем” (символ відродження, нового життя).
- Діти-безпам'ятці — українці, що зреклися рідної мови.
- Чужинці — ті, хто зневажає українське слово.
- Судні дощі — біблійний образ, що символізує справедливу кару за національне відступництво.
Художні засоби:
- Риторичні звертання та оклики: “О слово рідне! Орле скутий!”, “О слово, будь мечем моїм!”
- Метафори: “співочий грім”, “слово кинуте на глум”.
- Епітети: “солодкий спів”, “огненне слово”.
- Порівняння: “Ти, як святиня, ідеш...”.
Композиція
Вірш складається з трьох частин, що утворюють логічний ланцюжок: теза, антитеза, синтез.
1. Теза (перша строфа): звернення до слова як до “скутого орла”, усвідомлення його величі та трагічного становища.
2. Антитеза (друга строфа): гіркий докір “дітям безпам'ятним”, які зневажили рідну мову.
3. Синтез (третя і четверта строфи): віра у відродження слова, яке має стати і “мечем” (зброєю), і “сонцем” (джерелом життя), і “судними дощами” (очищенням).